«Від ночі утрюнює дух мій»: як з'явилася утреня і нащо молитися на світанку

Ми продовжуємо наш цикл бесід про богослужіння і переходимо до найоб'ємнішої і, мабуть, найскладнішої з добових служб – утрені. Сучасна практика знає три її види залежно від ступеня святковості – вседневну, славословну і полієлейну. Але перш ніж вивчати їхню структуру, варто звернутися до витоків формування утрені в давній Церкві.

Біблійні витоки

Старий Завіт дає безліч свідчень, як пророки возносили молитви саме на світанку. Псалмоспівець говорить: «Боже мій, до Тебе утренюю (тобто взиваю вранці)», пророк Ісая: «Від ночі утренює дух мій до Тебе».

Ранок сприймався біблійними праведниками як час подяки і оновлення завіту з Богом.

Тому природно, що і апостоли, наслідуючи живу традицію, перейняли звичний ритм ранкових молитов. Так чинили і перші покоління їхніх учнів.

Ця практика стала настільки поширеним явищем, що була відома навіть язичникам. Проконсул Пліній пише імператору Траяну про вифінських християн, що «вони збиралися разом перед сходом сонця і співали хвалебні гімни Христу».

Дослідники вважають, що в такі ранкові славослов'я входили відповідні за змістом псалми (наприклад, 4, 62, 87 та інші) і біблійні старозавітні пісні пророків, а також гімн «Слава в вишніх Богу».

Чернече бдіння

Наступний етап формування утрені пов'язаний з розквітом чернецтва. Віддалившись від світу, подвижники прагнули до безперестанної молитви, і ніч для них стала часом особливого духовного подвигу. У тиші ночі, вільної від суєти, монахи віддавалися спогляданню і псалмоспіву.

Саме в монашому середовищі народилася традиція здійснювати «бдіння» – молитовні зібрання, що тривали значну частину ночі.

Псалтир читалася цілком або великими частинами, перемежовуючись читанням Святого Письма і роздумами. Чернеча утреня не була прив'язана до світанку так строго, як парафіяльна, і мала покаянний, аскетичний характер.

В основі лежало очікування Другого Пришестя Христового, яке, за переданням, має відбутися вночі, подібно до того, як Жених у притчі приходить опівночі.

Єрусалимська утреня

Величезний вплив на чин утрені мала традиція Єрусалимської Церкви. Завдяки запискам паломниці Етерії (IV століття) ми знаємо, як здійснювалося богослужіння біля Гробу Господнього.

Воно відрізнялося особливою урочистістю і зв'язком зі священною топографією. Утреня починалася ще в темряві, а завершувалася зі сходом сонця. Характерною рисою був спів псалмів з приспівами (антифонами) і читання Євангелія, присвяченого Воскресінню Христовому.

Інша особливість давньої єрусалимської практики – прихід єпископа в храм вже під час здійснюваного богослужіння. Оскільки храм Воскресіння цілодобово був повний паломників, єпископ не завжди міг почати службу сам – його прихід ставав частиною богослужбової дії. Пізніше це поклало початок малому входу, який колись звершувався на утрені так само, як тепер звершується на вечірні.

Багато особливостей єрусалимської утрені стали частиною того богослужіння, яке ми знаємо сьогодні.

Наприклад, Євангеліє, що читалося в середині служби, спів біблійних пісень, «непорочних», хвалитних псалмів, «великого славословія» – вже тоді були відомі в Палестині. Деякі з них згадуються у святих отців (преподобного Касіяна, святителя Афанасія Великого та інших) і рекомендуються не тільки для храмової, але й для домашньої молитви.

Давня канва, новий узор

Пройшовши багатовіковий шлях свого розвитку, утреня поступово набула тих контурів, які ми знаємо сьогодні. Одні елементи дійшли до нас майже без змін, інші ж, навпаки, розвинулися, ускладнилися, перетворилися на нові форми та зайняли своє місце в чині.

Гармоныйна, розумна і складна структура сучасної утрені – плід цього розвитку.

Незважаючи на різноманітність сьогоднішнього богослужбового «узору» – багатство фарб, ліній і переплетень – сама «канва», на якій він витканий, залишається тією ж, що і в давнину. В основі всієї краси і багатства сучасних чинів залишається очікування світла, пронизане покаянням і надією на зустріч з Воскреслим Христом.