Світанкова утреня: навіщо в храмі співаються пісні Мойсея і Соломона?
Сонце сходить, і псалми змінюються древніми гімнами перемоги. Чому християни співають пісні Старого Завіту і як ранкове богослужіння перетворилося на поетичну енциклопедію?
Передсвітанкова частина утрені залишається позаду. Зі сходом сонця починається зміна в структурі та характері служби. Якщо перша частина складалася переважно з псалмів, то в другій частині їх дуже мало.
Головне місце тут займають біблійні пісні. Це богонатхненні оди Святого Письма, народжені в особливі моменти історії спасіння та духовного піднесення. Їх співали пророки та праведники під час перемог і визволень від бід, у покаянні та подяці, в очікуванні пришестя Месії.
Церква з самого початку сприйняла їх як вершину біблійної поезії та включила в устрій ранкового богослужіння. Уже святитель Афанасій Олександрійський говорить про їх вживання, згадуючи пісню Мойсея та гімн вавилонських отроків, а святитель Іоанн Златоуст називає останній святковим піснеспівом, яке співає «весь всесвіт». Таким чином, біблійні пісні з давнини були не приватною прикрасою, а загальноцерковною формою молитви та хвали Богу.
Від чотирьох до дев'яти
У перші століття християнства на утрені виконували лише 4 біблійні пісні – одну з П'ятикнижжя, одну Соломона і одну-дві з пророків. Однак до VI століття на Сході кількість вживаних пісень зросла до п'ятнадцяти, а до VII століття було остаточно закріплено спів дев'яти пісень. Такий порядок зберігається в православній богослужбовій традиції донині.
- Перша пісня, що починається словами «Співаймо Господу», – це вдячний піснеспів ізраїльтян після переходу через Чермне море (Вих. 15: 1–19). Побачивши своє спасіння і загибель переслідувачів, народ заспівав хвалу Богу: «Співаймо Господу, славно бо прославився…».
- Друга – «Слухай, небо, і промовлю» – викривальна промова Мойсея, звернена до ізраїльтян у пустелі з метою пробудити їх до покаяння (Втор. 32: 1–44).
- Третя – «Зміцнилося серце моє в Господі» – пісня Анни, матері пророка Самуїла, заспівана в подяку за позбавлення від безпліддя (1 Цар. 2: 1–10).
- Четверта, що починається словами «Господи, почув я слух Твій», складена з віршів книги пророка Авакума і містить пророцтво про пришестя Христа (Авв. 3: 1–19).
- П'ята – «Від ночі ранкує дух мій» – молитовне звернення до прийдешнього Визволителя з книги пророка Ісаї (Іс. 29: 9–19).
- Шоста – «Взивав у скорботі моїй до Господа» – молитва пророка Йони в череві кита, сприймається Церквою як прообраз воскресіння Христового (Йон. 2: 3–10).
- Сьома – «Благословен єси, Господи Боже отців наших» – славослів'я трьох отроків, кинутих у вавилонську піч за вірність істинному Богу (Дан. 3: 26–56).
- Восьма – «Благословіть усі діла Господні» – продовження цього славослів'я, звернене до всього творіння (Дан. 3: 67–88).
- Дев'ята пісня має складний характер. Спочатку звучить пісня Пресвятої Богородиці «Величає душа моя Господа» (Лк. 1: 46–55), під час якої здійснюється кадіння храму, потім до неї приєднується пісня пророка Захарії «Благословен Господь Бог Ізраїлів» (Лк. 1: 68–79), заспівана при народженні Іоанна Предтечі.
Хор проти хору
Спочатку, як і псалми, біблійні пісні співалися антифонно, тобто поперемінно двома хорами, з коротким приспівом після кожного вірша. Так, до першої пісні приспівом служили слова: «Господу співаймо, бо славно прославився»; до другої пісні з Второзаконня вживалися різні приспіви для різних частин тексту; до третьої – «Помилуй мене, Господи»; до четвертої – «Слава силі Твоїй, Господи»; до п'ятої та шостої – «Помилуй мене, Господи»; до сьомої – «Господа співайте діла і звеличуйте на всі віки» і т. д.
Відгомони такого способу виконання помітні зараз у дванадесяті свята, коли до другої частини 9 пісні приєднуються особливі святкові приспіви. Тексти біблійних пісень містяться в Ірмології та в Слідовній Псалтирі. Ірмологій пропонує 3 редакції – великопісну (повну), буденну (скорочену) і святкову (ще більш скорочену). Глави 18 і 49 Типікону докладно визначають, у які дні та в якому вигляді вони мають виконуватися.
Зв'язок часів
Наразі в нашій Церкві біблійні пісні виконуються рідко – лише в будні дні Великого посту, але й тоді вони багатьма сприймаються як доповнення до канону. Хоча насправді – навпаки: знайомий нам гімнографічний жанр, канон, заснований на біблійних піснях, від них він отримує свою кількість пісень і віршів, з ними він пов'язаний і змістом.
Канон складається з двох основних видів піснеспівів: ірмосів і тропарів. Якщо в попередніх наших публікаціях під словом «тропар» розумівся головний піснеспів свята, то в даному випадку так називається окрема строфа. Ірмос (від слова «зв’язок») виконує поєднувальну функцію – він з’єднує тропарі, присвячені святкованій події, з біблійною піснею, яка сама по собі може не мати до цієї події прямого стосунку.
Цей зв’язок досягається різними способами. Іноді – через богословське осмислення старозавітної події з біблійної пісні у світлі новозавітного свята, іноді – через проведення художніх паралелей між подіями, або ж просто через передачу загального настрою біблійної пісні, символічне вказування на причетність святкованої події до всієї історії спасіння.
Архітектура молитви
Спочатку канон складався лише з однієї пісні. Тропарі приєднувалися до біблійної пісні вавилонських отроків (нинішня восьма). Згодом за тим самим принципом приєдналася дев’ята пісня, унаслідок чого виник двопіснець. Пізніше тропарі почали приєднувати ще й до однієї з рядових пісень дня (понеділок – 1, вівторок – 2, середа – 3 тощо), так сформувався трипіснець – упродовж тривалого часу найпоширеніша форма канону.
Від нього походять Тріодь Пісна і Квітна, а також звичай виконувати трипіснці на повечір’ях у передсвяттях Різдва Христового, Богоявлення та деяких інших свят, наприклад Преображення. Для субот канон набув більш розгорнутого вигляду – на 4 пісні, а ще пізніше в богослужбовій практиці закріпився канон із 9 пісень.
Для всіх цих ранніх форм канону характерна відсутність ірмосів і невелика кількість тропарів – зазвичай від двох до чотирьох у кожній пісні. Цей давній вигляд і досі зберігається в молебних канонах.
Цілком можливо, що ірмоси і тропарі спочатку замислювалися не як заміна приспівів до біблійних пісень, а як їх доповнення. Лише з часом утвердилася практика чергування віршів біблійних пісень із тропарями канону, що й було закріплено більшістю Типіконів.
Відлуння історії
Водночас біблійні пісні, згідно з уставом, мають супроводжувати канон лише на утрені. В усіх інших випадках – на повечір’ї, полуношниці, молебнях, єлеосвяченні, відспівуванні, панахидах – до тропарів приєднуються приспіви: «Слава, Господи, святому воскресінню Твоєму», «Пресвята Богородице, спаси нас», «Святий (ім’я), моли Бога за нас» та подібні.
Аж до середини XVII століття не лише біблійні пісні, а й усі тропарі канонів співалися. Однак це надмірно затягувало службу і нерідко призводило до багатоголосся (коли одночасно читалися різні частини служби задля економії часу). У результаті священноначаллю навіть довелося забороняти спів канону. Втім, за відсутності «багатоголосся» співати канон не забороняється.
Кількість тропарів у каноні також безпосередньо пов’язана з біблійними піснями. Оскільки ці пісні різні за обсягом, за міру було прийнято найкоротшу з них – шосту пісню пророка Йони. У біблійному тексті вона складається з 8 віршів, а в богослужбовій редакції – з 11, до яких додаються обов’язкові «Слава» і «І нині», а також ірмос. Отже, виходить 14 тропарів у кожній пісні канону. Менша кількість допускається, але не більша, адже тропарі мають чергуватися з віршами біблійної пісні, яких просто не вистачить на більшу кількість.
Устав завжди вказує на парну кількість тропарів, що пов’язано з антифонним виконанням канону двома хорами і рівномірним розподілом піснеспівів між ними.
Структура канону
У процесі історичного розвитку структура канону поступово змінювалася. Ослаб первісний зв’язок ірмосів із текстами біблійних пісень, були скасовані спочатку Троїчні, а згодом і Богородичні. Найпомітнішим стало зникнення другої пісні з більшості канонів. Через її суворо покаянний зміст вона збереглася лише в деяких канонах Великого посту.
І все ж за уставом заспіваний святковий канон має значний обсяг, тому його виконання розділяється двома міжпіснями, які бувають після третьої та шостої пісні. Ці зупинки, що включають єктенію, седальні або кондаки з ікосами та читання повчань, мають дати перепочинок від співу канону й пожвавити увагу слухачів.
Завершується канон світильним (за змістом він прославляє Бога як Подателя світла) або ексапостиларієм (від слова «посилаю»), що пов’язано з тим, що для його співу співця «посилають» на середину храму.
Дихання хвали
Після закінчення канону співаються хвалитні псалми (148–150), які входили до складу утрені з найдавніших часів і за своїм радісним характером не скасовуються навіть у Пасхальну ніч. У будні дні вони читаються, а у свята – співаються на визначений наспів (глас) разом із кількома стихирами, утворюючи єдиний гімн, що починається і завершується словами: «Усяке дихання нехай хвалить Господа». Це підкреслює безперервність хвали як стану Церкви.
За хвалитними слідує утреннє славослов’я, що починається виголосом: «Слава Тобі, що показав нам світло». За уставом славослов’я може читатися або співатися, однак давнішою є саме співоча форма. За своєю будовою воно поєднує ангельську хвалу Різдва Христового і молитву про збереження людини в істині та навчання Божих заповідей.
Завершується славослов’я Трисвятим і заключним тропарем, а також єктеніями та відпустом. У давнину, як було сказано в попередній статті, Євангеліє читалося не на полієлеї, а саме тут – наприкінці утрені, після великого славослов’я (як це нині відбувається на утрені Великої суботи).
Світло і єлей
Також завершення утрені в окремих випадках доповнювалося особливими чинами. Одним із них є утрення літія (як на вечірні, але значно коротша) з виходом у притвор під час співу однієї самогласної стихири – чи то храмової, чи святого дня, чи так званої євангельської стихири (пов’язаної з євангельським читанням).
У дні великих свят до неї могла приєднуватися молитва «Владико Многомилостивий» і єлеопомазання, що сходить до практики Лаври преподобного Сави Освяченого, де з V століття здійснювали помазання братії оливою від лампади, яка горіла біля гробу прп. Сави, що символізувало благословення ігумена братії.
З часом це помазання поширилося й на інші святкові служби. У сучасній практиці нашої Церкви воно зазвичай звершується після читання Євангелія на полієлеї й нерідко сприймається як центральний момент богослужіння, хоча спочатку було лише місцевим доповненням.
Уроки для мирян
Ще одним можливим доповненням до утрені є читання настанов прп. Феодора Студита. Воно походить зі Студійського монастиря, де спочилий настоятель ще за життя тричі на тиждень повчав братію свого монастиря і заповів своїм наступникам робити це і після його смерті.
Повчання звершуються так само, як і огласительне слово Іоана Златоуста на пасхальній утрені – їх читає настоятель або інша авторитетна особа.
Для мирян читання оглашень Феодора Студита в повному обсязі не є обов’язковим – вони здебільшого присвячені монашому життю. Хоча святитель Феофан Затворник зазначає, що і мирянин може знайти в них чимало корисного. Можливе також читання доступніших «Огласительних бесід» святителя Кирила Єрусалимського або догматичних творів Іоана Дамаскина. Головне – не кількість прочитаного, а уважне роздумування над тим, що засвоюється серцем і розумом.
Ми завершили розгляд утрені, і вся ця інформація допоможе нам не лише глибше зрозуміти порядок і сенс храмового богослужіння, а й більш усвідомлено організувати свою домашню ранкову молитву. Наступного разу ми познайомимося ще з деякими варіантами утреннього богослужіння, які будуть корисними для домашньої практики.
