4 серпня – пам'ять святої рівноапостольної мироносиці Марії Магдалини

В Магдалі народилася і виросла жінка, ім'я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не розповідає нам про юні роки Марії, але Передання повідомляє, що Марія з Магдали була молода, вродлива і вела грішне життя. В Євангелії сказано, що Господь вигнав з Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею Спасителя.

Євангеліє розповідає, що Марія Магдалина слідувала за Господом, коли Він з апостолами проходив містами та селами Юдеї та Галилеї із проповіддю Божого Царства. Разом з благочестивими жінками – Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродова), Сусанною та іншими.

Вона була вірна Йому не тільки у дні Його слави, але й в момент Його крайнього приниження та наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфей, була присутня і при похованні Господа. На її очах Йосиф з Никодимом внесли до гробниці Його бездиханне тіло.

Треба думати, що, змовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п'ятницю ввечері по своїх домівках, не мали можливості зустрітися одна з одною у день суботній і, як тільки з'явилося світло наступного дня, пішли до гробниці не разом, а кожна зі свого будинку.

Марія прийшла до гробу одна. Побачивши ж камінь відкоченим від печери, вона в страху поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа – Петро та Іоанн. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали з гробу, обидва апостола побігли до гробу і, побачивши пелени і згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли і нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу до похмурої печери та плакала.

Тут, в цьому темному гробі, ще так недавно бездиханним лежав Господь. Бажаючи переконатися, що гроб справді порожній, вона підійшла до нього – і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох Ангелів у білих шатах, що сиділи один біля голови, а інший біля ніг, де було покладено тіло Іісусове. Почувши запитання: «Жінка, що ти плачеш?» – вона відповіла тими ж словами, які тільки що сказала апостолам: «Забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його». Сказавши це, вона повернулася і в цей момент побачила Воскреслого Іісуса, який стояв біля гробу, але не впізнала Його.

Він запитав Марію: «Жінка, що ти плачеш, Кого шукаєш?» Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповідала: «Господарю, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його».

Але в цей момент вона впізнала голос Господа, голос, який був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула у ті дні, у ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за ним по всіх містах і селах, де лунала Його проповідь. З грудей її вирвався радісний крик: «Раввуні!», що означає Вчитель.

Повага і любов, ніжність і глибока шана, почуття вдячності і визнання Його вищості як великого Вчителя – все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла вимовити і кинулася до ніг свого Вчителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: «Я йду до Отця Свого й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого».

Вона отямилась і знову побігла до апостолів, щоб виконати волю того, хто послав її на проповідь. Знову вона вбігла до будинку, де ще перебували в сум'ятті апостоли, і сповістила їм радісну звістку: «Бачила Господа!» Це була перша в світі проповідь про Воскресіння.