Як навчитися любити Бога всім серцем, усіма думками і всією душею?
Про те, як полюбити Того, Хто тебе створив, розмірковує протоієрей Василій Кучер.
Питання ви ставите найголовніше – Сам Господь назвав заповідь про любов до Бога першою і найбільшою.
Треба одразу сказати, що навчитися цієї любові одним зусиллям волі або прочитанням книг неможливо. Любов до Бога – це дар, але дар, який подається тому, хто його шукає і готує до нього своє серце.
Перш за все, треба зрозуміти, що любов до Бога не можна плутати з почуттям, яке ми маємо в собі виробити або пробудити, або ще якось «активувати». Багато хто думає, що ось, я повинен відчути до Бога щось таке захоплене, і тоді це буде любов. Але ж справжня любов до Бога проявляється інакше. Сам Христос сказав: «Хто любить Мене, той буде дотримуватися слова Мого». Тобто любов до Бога пізнається в ділах, в житті, у вірності заповідям, а не в емоційному переживанні.
Святі отці кажуть, що шлях до любові Божої починається зі страху Божого. Але це не страх раба перед господарем, а трепет перед величчю і святістю Божою, боязнь образити Його гріхом. З такого страху народжується увага до свого життя, а з уваги народжується покаяння. І вже на ґрунті покаяння, коли людина бачить, як Господь її терпить, прощає, підтримує, може народитися відповідна любов.
Також важливо пам'ятати слова апостола Іоанна Богослова: «Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?». Тобто любов до Бога нерозривно пов'язана з любов'ю до ближнього. Якщо ми хочемо навчитися любити Бога, треба вчитися любити тих людей, яких Він поставив поруч із нами. І любити не на словах, а ділом – через терпіння, прощення, милосердя і так далі.
Що ж стосується практичних засобів, то отці Церкви вказують кілька шляхів.
По-перше, це молитва, особливо молитва Ісусова. Коли людина постійно призиває ім'я Господа, серце її поступово наповнюється відчуттям присутності Бога.
По-друге, це читання Священного Писання, особливо Євангелія. Неможливо полюбити Того, Кого не знаєш. А коли ми вчитуємося в євангельські сторінки, перед нами відкривається Христос. Ми бачимо Його лагідність, Його милість, Його любов до нас до Хреста – і тоді і серце наше відгукується.
По-третє, це участь у Таїнствах Церкви, перш за все в Сповіді і Святому Причасті. У Причасті ми реально з'єднуємося з Христом, і Сам Христос поступово перетворює наше серце.
І нарешті, треба пам'ятати, що любов до Бога – це не якесь разове досягнення, а шлях довжиною в життя. Наприклад, у преподобного Іоанна Ліствичника любов – це вершина духовних сходів і піднятися до неї можна тільки поступово. Тому не треба сумувати, якщо зараз ми не відчуваємо в собі палкої любові до Бога. Треба просто виконувати заповіді, боротися зі страстями, любити ближніх. І прийде час, коли Господь дарує нам ту любов, про яку говорить перша заповідь.
