Наскільки страшний гріх роду?
Чи може гріх предків відображатися на нащадках, чи кожен несе відповідальність лише за свої вчинки? Про те, як Православна Церква ставиться до поняття «родовий гріх», розмірковує архімандрит Серапіон (Довлатов).
Ми всі діти Адама, а тому правильно говорити не про родовий, а про первородний гріх, до якого всі люди причетні, наслідки якого ми постійно відчуваємо на собі. Тобто всі наші хвороби, злі пристрасті (гнів, черевоугодництво, блуд, сріблолюбство, зневіра, смуток, марнославство, гордість) передаються нам у спадок не лише від наших батьків, а й від прабатьків. Тому святий псалмоспівець Давид сокрушається: «Се бо в беззаконіях зачатий єсмь, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50:7).
Якщо батьки охрещені, якщо вони намагаються вести добре благочестиве християнське життя, приборкуючи за допомогою молитви і покаяння свої пристрасті, тоді наслідки первородного гріха менше позначаються на нащадках. І навпаки, якщо батьки жодним чином себе не приборкують, тоді сила дії первородного гріха подвоюється, а може, й потроюється... Тому такий рід цілком припиняється. Саме через нестримані пристрасті загинули біблійні міста Содом і Гоморра. З тієї ж причини зникли цілі цивілізації, зруйнувалися великі імперії.
У юридичному сенсі ми не відповідаємо за чужі вчинки, відповідаємо лише за себе. Але якщо ми є членами Церкви, де через Причастя всі стають між собою (часто не усвідомлюючи цього) тісно пов'язаними, тоді ми волею-неволею стаємо відповідальними не лише за рідних і близьких, а й за всіх оточуючих. Наші перемоги над собою стають їхніми перемогами, а наші поразки гріхом (нехай це навіть таємний гріх, якого ніхто не бачив) стають їхніми поразками. І навіть можуть підштовхувати їх до вчинення ще більших гріхів.
Наприклад, у розмові в гніві ми вжили нецензурні слова, а інша людина, духовно слабша за нас, у подібній ситуації в гніві може дійти до фізичного насильства або навіть до вбивства. Ми лише таємно подумки насолодилися блудом, а інший може цілком віддатися цій пристрасті. Ми лише потішили своє черево якимось ласощем, а інший надмірно вживе алкоголь і впаде в багато гріхів. Ми попишалися дорогим автомобілем або гарним одягом, а інший із заздрощів вчинить крадіжку і потрапить до в'язниці.
Тож треба дуже добре подумати, перш ніж грішити. Завжди слід пам'ятати, що гіркі наслідки гріха відчуємо не стільки ми, скільки оточуючі, насамперед наші рідні й близькі. Ось у чому небезпека первородного гріху, який нецерковні люди називають родовим.
Коли ми намагаємося жити благочестиво, коли ревно молимося за себе й за інших, тоді ми й самі отримуємо імунітет від гріха, і інших надихаємо не грішити та поспішати творити добро. Розвивається навіть добре змагання: хто зробить більше. Ось як тісно ми, християни, пов'язані одне з одним. Жодна політична партія не зможе похвалитися такою єдністю.
