Що означає спроба захоплення собору в Чернівцях?
На Буковині – масштабна і невдала спроба захоплення собору УПЦ. Поведінка рейдерів, представників ПЦУ та поліції говорить про багато що. Про що саме?
Короткий виклад подій
17 червня 2025 р. в Свято-Духівський кафедральний собор УПЦ в Чернівцях зайшли дуже незвичайні інваліди. Камери спостереження зафіксували, як молодого чоловіка завезли в храм на інвалідному візку молоді, міцні на вигляд хлопці. Але варто було інваліду перетнути поріг собору як, о диво, він миттєво зцілився і скочив на ноги. Але не став падати на коліна і дякувати Богу. Зовсім навпаки. Він прийшов, щоб захопити храм і не дати людям можливість молитися. Його спільники, числом приблизно 50 осіб, увірвалися на територію собору і стали бити всіх, хто потрапив їм під руку.
Це було справжнє силове захоплення, заздалегідь сплановане і проведене з особливою жорстокістю. Двох священників, які намагалися захистити святиню, побили так, що в одного, отця Романа, були зламані ребра і пошкоджені внутрішні органи. Інший, протоієрей Віталій Гончарюк, отримав важкі пошкодження голови: зламаний ніс і глибокі розсічення. Їх госпіталізувала швидка. Попутно загарбники зламали ломом двері свічкової лавки і вкрали 60 тисяч гривень (і це зрозуміло – а навіщо ще вони приходили?).
А ось поліція на численні виклики вірян приїжджати зовсім не поспішала. А ті, які знаходилися поблизу, за словами очевидців, бездіяли і не втручалися в те, що відбувається, даючи церковним рейдерам можливість зробити свою чорну справу. І це їм спочатку вдалося. Радикали окупували собор, перекрили всі входи в храм і били кожного, хто намагався наблизитися до церкви і перешкодити цьому беззаконню.
Приблизно в цей же час «єпископ» Чернівецький і Буковинський ПЦУ Феогност Бодоряк назвав захоплення собору УПЦ «історичною подією» і закликав своїх підлеглих у ньому взяти участь.
«Отці, відбулася історична подія: ми знаходимося в соборі Святого Духа. <…> Сьогодні обов'язково необхідно негайно прибути до міста і зібратися всім разом з парафіянами на підтримку в соборі. <…> Обговоренню не підлягає. Плануємо збути навіть і всю ніч. Отці, прошу віднестись відповідально, всіх чекаю», – написав він своїм підлеглим.
Але, чи то «отці» поставилися безвідповідально, чи взагалі у ПЦУ з людьми проблема, але масовки у них не вийшло. А ось віряни УПЦ почали стікатися до собору. Їх ставало все більше і більше. Вони не застосовували насильство, не були агресивні, вони просто хотіли увійти в свій храм, де вони завжди молилися Богу. Але тут поліція, яка бездіяла, коли рейдери штурмом захоплювали храм, стала живим щитом і не пускала вірян у собор. А тих, хто наважувався наблизитися до храму, труїли газом і били дубинками.
Приїхав митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій, але його задули сльозогінним газом, а один з поліцейських взагалі кинув його на землю.
Владика звернувся до ООН, ОБСЄ, віцепрезидента США Джея Ді Венса, і до Офісу захисту віри при Білому домі з проханням захистити права вірян в Україні від свавілля бойовиків.
Коли вірян зібралася вже величезна кількість, вони все-таки змогли зайти на територію собору. Вони витіснили бойовиків з території собору. Але захопники не просто пішли, їх організовано евакуювали співробітники поліції.
Після звільнення собору митрополит Мелетій подякував вірянам і звернувся до патріарха Варфоломія і глави ПЦУ Сергія (Епіфанія) Думенка. Першому він нагадав, що саме його Томос, який той видав ПЦУ, привів до сьогоднішнього безчинства. А другого закликав припинити беззаконня і запитав, навіщо той захоплює чужі храми, коли його власні (тобто ПЦУ) пустують. У тому числі і в рідному для Сергія Думенка селі на Буковині.
Правова оцінка того, що відбувається
З правової точки зору все виглядає як повне і очевидне беззаконня: найняті бандити, побивши священнослужителів і попутно пограбувавши церковну касу, захопили собор. Але є і незвичайні нюанси.
Те, що нападники грубо порушили Конституцію і закони України – зрозуміло. Те, що їхні дії підпадають під цілу низку статей Кримінального кодексу – теж зрозуміло. Те, що все це скоєно за обтяжуючих обставин – аналогічно. Але ось відкрита співучасть поліції в беззаконних діях бойовиків – це вже виходить за рамки будь-якого розуміння. І це вже не перший такий випадок. Поліція бере участь у явно беззаконних і кримінально караних діях.
Усі обставини того, що сталося, свідчать про те, що захоплення Свято-Духівського собору ретельно планувалося заздалегідь. Кожен учасник знав своє місце і свою роль. Зокрема й поліція.
Правоохоронці не реагували на законні вимоги вірян припинити злочинні дії, вони дозволили бойовикам безперешкодно штурмувати храм. Вони не дозволяли вірянам захистити свої законні права. Ба більше, застосовували силу щодо них. Це вже не кажучи про кричуще насильство над митрополитом Мелетієм. А коли віряни все-таки зуміли відстояти свою святиню, силовики організовано вивезли бандитів. Не заарештували на місці злочину, не відкрили проти них кримінальне провадження (що вони зобов'язані були зробити за законом), а просто евакуювали. Тобто радикали від самого початку були впевнені в тому, що їх не тільки не притягнуть до відповідальності, а ще й врятують від можливих неприємностей.
Ось чому владика Мелетій, і не тільки він один, змушений звертатися за захистом права на свободу віросповідання до міжнародних і зарубіжних політиків та організацій. Усередині України такий захист знайти сьогодні неможливо. Утім, звертатися з відповідними заявами до правоохоронних органів, безумовно, потрібно, адже рано чи пізно Україна все одно повернеться в правове поле.
Релігійна оцінка
Те, що сталося нині в Чернівцях, а раніше в Черкасах і багатьох інших містах і селах України, – це не просто дії окремих відморозків, які не мають понять про те, що таке християнство, які заповіді містяться в Євангелії і які плоди Святого Духа повинні проявлятися в істинних послідовників Христових.
Усе це насильство і беззаконня санкціоноване саме релігійною владою ПЦУ і Константинопольського Патріархату.
Ще 11 жовтня 2018 р., коли на Фанарі провели Синод і ухвалили рішення про визнання розкольників з УПЦ КП і УАПЦ і створення з них єдиної релігійної організації, вже тоді фанаріоти знали, що все це обернеться насильством і релігійною ворожнечею. Уже тоді вони спробували, як один відомий персонаж, умити руки і записали у своєму синодальному рішенні Пункт за номером 5: «Закликати всі залучені сторони уникати привласнення церков, монастирів та іншого майна, а також будь-яких інших актів насильства й відплати, щоб мир і любов Христові восторжествували».
Але ось уже понад шість років підопічні Константинопольського Патріархату, тобто ПЦУ, саме цим і займаються: насильством, захопленнями храмів та іншого майна. Але в Константинопольському Патріархаті не тільки не закликають їх припинити все це (у повній згоді з Пунктом 5), а ще й нагороджують, здійснюють спільні служби, обмінюються подарунками та візитами. Іншими словами, Константинопольський Патріархат повністю солідаризувався з усім насильством і беззаконням, які творять представники ПЦУ. І якщо за ПЦУ вже міцно закріпилася назва «церква лома і болгарки», то хто тоді такі фанаріоти? Адже в Томосі ПЦУ сказано, що вона визнає Константинопольського Патріарха своїм главою.
Про саму ПЦУ і говорити нічого. Вона не тільки не відмежовується від безчинств своїх прихильників, не тільки їх нагороджує, а й прямо бере участь у цих безчинствах. Про роль чернівецького «єпископа» ПЦУ Феогноста Бодоряка вже йшлося вище. Наступного дня після захоплення з'ясувалося, що курирував його клірик ПЦУ, якого називають дядьком Епіфанія – Іван Чокалюк.
Також варто сказати і про вірян УПЦ та їхні дії в цій ситуації. Незважаючи на те, що на боці їхніх супротивників була і груба фізична сила, і поліція, і місцева влада, яка неодноразово заявляла про намір припинити діяльність УПЦ, все одно вони прийшли захищати свою святиню. Їх зібралося близько 5 тисяч, і кількістю вони зуміли відстояти собор. У цьому їхня велика заслуга. Певно, тільки так, збираючись у безлічі і показуючи всім, що УПЦ – це справді Церква українського народу, можна протистояти церковним рейдерам. Проти маси людей і в поліції, і в загарбників немає аргументів. Але Чернівці – це велике місто, вірян там багато. А що робити християнам у маленьких селах і містечках? Мабуть, їм залишається тільки сповідництво своєї віри і своєї Церкви. Але саме це і є цінним перед Богом.
Політична оцінка
На початку повномасштабної війни українська влада стверджувала, що не можна розколювати суспільство за релігійною ознакою, оскільки це веде до поразки. Потім вони змінили свою думку, але ж суть справи від цього не змінилася. Роз'єднання українського суспільства, штучне створення всередині його соціальної, а тим паче релігійної напруженості, підігрівання ворожнечі одних людей проти інших, все це грає на руку ворогові, робить Україну слабкою, і в кінцевому підсумку може призвести до поразки.
Факт очевидний: українська влада свідомо розпалює релігійну ворожнечу, роз'єднує український народ.
Також слід зазначити, що Буковинський регіон має свою специфіку. Якщо, приміром, у Львівській або Івано-Франківській областях більшість населення негативно ставиться до УПЦ (хоча це, звичайно, не привід порушувати свободу віросповідання), то на Буковині авторитет УПЦ дуже високий. І владика Мелетій, і митрополит Лонгин, і багато інших владик користуються величезною повагою народу. ПЦУ в цьому регіоні має дуже невелику кількість прихильників. Як сказав митрополит Мелетій у вже згадуваній вище заяві, храм ПЦУ в рідному для Сергія (Епіфанія) Думенка селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області стоїть порожній. Молитися туди майже ніхто не ходить.
І спроба жорсткого захоплення кафедрального собору в Чернівцях – це або прояв кричущої некомпетентності влади, або ж свідома провокація, спрямована на соціальний вибух. З якою метою це робиться?
Буковина межує із Румунією, і серед її православних жителів чимало людей румунського походження або з прорумунськими симпатіями. Погроми храмів з величезною ймовірністю можуть відштовхнути їх від української держави і змусять шукати захист своїх прав по той бік кордону. Тим паче, що в румунській пресі на тему захоплення Свято-Духівського собору в Чернівцях з'явилося безліч публікацій, які викликають справедливе обурення у румунських громадян, а також влади.
Чому центральна влада України не тільки дозволяє місцевій займатися подібною антиукраїнською діяльністю, а й фактично її заохочує? Чому підігріває сепаратистські настрої в українських регіонах? Чого у всій цій ситуації більше: елементарної дурості чи свідомої руйнації держави? І чи не повинні справжні патріоти України починати ставити владі такі запитання?
Крім того, таке жорстоке придушення свободи віросповідання в Україні створює вельми негативний імідж нашої країни в очах західноєвропейських держав, США та інших країн. Це дає додатковий аргумент тим політичним силам (а багато хто з них зараз перебуває при владі у своїх країнах), які виступають за припинення допомоги нашій країні.
Післямова
Парафіяни Чернівців відстояли свій кафедральний собор. Віряни УПЦ не прогинаються перед владою і зберігають вірність Христу і Його Церкві. Останні роки активних гонінь показали, що в людей можна забрати храм, але не можна забрати віру. Церква в Україні вистоїть, у цьому немає сумнівів.
ПЦУ ще раз довела своє реноме «церкви лома і болгарки». Вона ще раз показала всьому світу, що вона з себе представляє і який дух живе всередині неї. Навряд чи після всього, що відбувалося останнім часом, у когось залишилися сумніви щодо цього.
Навіть її найвідданіші богослови починають ставити запитання. Приміром, Юрій Чорноморець звернувся до Епіфанія з таким закликом: «До кожного співвітчизника потрібно ставитися як до своєї дитини. Робити все можливе, щоб не було насилля чи беззаконня. Черкаси, тепер Чернівці. І винна нібито лише одна сторона, бо вони РПЦ. Але якщо вони РПЦ, то "все дозволено"?».
Затія з ПЦУ – це ще одна темна пляма в історії Константинопольського Патріархату. Може, масштабом і меншим, ніж Ліонська чи Флорентійська унія, але така ж неприваблива. Будемо вірити, що Константинопольська Церква в майбутньому знайде в собі сили визнати помилку і чесно написати про це в працях зі своєї власної історії. Так само як, наприклад, сьогодні пишеться про тотальну корупцію в період османського панування або про позбавлення влади константинопольськими ієрархами на догоду імператорам таких великих святителів, як Іоанн Златоуст (IV-V ст.), Герман Константинопольський (VIII ст.), Никифор Сповідник (IX ст.) та інших.
Українська влада свідомо провокує розділення, ворожнечу та сепаратистські настрої. Створює негативний імідж України за кордоном. І все це під час війни.
А в сакральному вимірі цей поділ ще серйозніший. Люди самі себе ставлять: або на сторону Христа і Його Церкви, або на протилежну. Дай Бог усім робити правильний вибір.
