Країна, в якій заборонили йти до Бога
Аналізуємо, чому влада забороняє хресні ходи і чому це призведе до сумних наслідків для країни.
Липень і серпень – час традиційних хресних ходів УПЦ. Можна згадати Всеукраїнський хресний хід у Києві в День Хрещення Русі, хресний хід до Калинівського хреста, Браїлівський хресний хід у Почаїв, хресний хід на честь Зіновинської ікони, в Йософатову долину, хресний хід у Почаїв з Кам'янця-Подільського, паломництво в Крещатицький монастир, на Анніну гору, на честь Боянської ікони тощо.
Загалом ці ходи збирали сотні тисяч молільників.
Що взагалі означають ці хресні ходи? Навіщо люди виходять у ці виснажливі переходи, проходять за день багато кілометрів, сплять на узбіччях, терплять спеку?
Атеїсти вважають такі паломництва пустою примхою маргіналів, яким нікуди подіти час. Але люди віруючі дивляться на них зовсім інакше. Хресний хід, особливо багатоденний, – це маленький духовний подвиг. Час, коли людина ні на що не відволікається: ні на роботу, ні на сім'ю, ні на повсякденні справи. Вона тільки молиться, говорить з Богом і просить Його: за себе, своїх дітей, за свою Батьківщину. А коли такі прохання звучать соборно, вони отримують виняткову силу, можуть впливати на долю не тільки самих хрестоходців, але й усієї країни.
Звичайна логіка підказує, що влада (якщо вона бажає своїй державі добра і процвітання) просто зобов'язана сприяти проведенню таких ходів, створювати для них усі умови. Особливо коли країна проходить настільки важкі випробування.
Але чомусь в Україні все інакше. Після початку війни замість того, щоб посилити молитву, владні особи за надуманими приводами її забороняють.
УПЦ – не можна, уніатам і католикам – можна
Навесні 2025 року у Вінницькій ОВА видали наказ про заборону «проведення на території області масових публічних релігійних заходів поза культовими спорудами». СБУ, Нацполіцію, голів міських і сільських адміністрацій зобов'язали стежити, щоб ніяких хресних ходів не було.
Але ж у цьому регіоні традиційно проходять відразу кілька великих паломництв. І всі їх тепер заборонили. Наприклад, 15 серпня в Хрестовоздвиженському монастирі в Йосафатовій долині пройшла лише Літургія без хресного ходу, яким віруючі традиційно йшли до обителі 5 кілометрів.
Не буде і щорічного багатотисячного хресного ходу в Почаїв з Браїлова. Тобто як не буде… Люди, швидше за все, підуть, але самі, ховаючись від патрулів і обходячи населені пункти.
Аналогічна ситуація і в інших регіонах. У Хмельницькій області голова ОВА Тюрін заборонив хресний хід у Почаївську лавру «малими і великими групами» ще в 2024 році. Але оскільки Тюрін посилається на воєнний стан, немає сумніву, що заборона діє і сьогодні.
Так само чинить і влада Тернопільської області. У департаменті культури і туризму Тернопільської обласної адміністрації заявили, що заборона на хресні ходи УПЦ, ухвалена в попередні роки, залишається в силі і в 2025 році.
Влада постійно запевняє: подібні заборони не означають, що у них є до УПЦ упереджене ставлення, вони просто переживають про безпеку людей. Очевидно, тому навіть на малі групи хрестоходців, які таємно йдуть хресним ходом занедбаними стежками і полями, полює СБУ і поліція. Все заради їхнього же блага. Раптом десь по полю або польовій дорозі в Західній Україні прилетить російська балістика.
Так «турботливо» влада ставиться тільки до хрестоходців УПЦ. До представників інших конфесій силовики чомусь повністю байдужі.
Наприклад, сайт УГКЦ спокійно публікує список паломництв і хресних ходів, до яких влада не виявляє ніякого інтересу.
Зокрема, 26 червня пройшло традиційне щорічне паломництво в село Страдч, де «тисячі паломників йшли хресною ходою по страдчанських пагорбах, молячись за Україну, мир і єдність Церкви».
29–30 липня десятки тисяч уніатів зібралися на паломництво в Зарваницю. І знову не було ніяких патрулів поліції та СБУ, які б розганяли греко-католиків заради їхньої ж безпеки.
3–4 серпня паломники УГКЦ йшли «хресною ходою на княжу гору» в Крилосі. І знову ж – повне ігнорування з боку влади.
І це лише релігійні заходи останніх двох місяців. І уніати, і католики у воєнний стан спокійно проводять хресні ходи і багатотисячні молитовні зібрання. Ніхто їм не говорить ні слова.
Впевнені, що й до ПЦУ не було б жодних питань, от тільки у Думенка не ходять хресними ходами, ми не знаємо жодного щорічного великого паломництва, яке б організовувалось цією організацією.
Натомість ми знаємо конфесію, яка щороку збирає в Україні десятки тисяч людей в одному місці. Причому навіть не українців.
Хасиди – люди вищого соціального стану
12 серпня 2025 року під головуванням голови ДЕСС Віктора Єленського відбулася нарада МЗС, МВС, МОЗ, Мінкульту, Нацполіції, Державної прикордонної служби України, ДСНС, Державної митної служби, а також Черкаської ОВА, мера Умані Ірини Плетньової та інших відповідальних осіб.
Усі вони були стурбовані одним – як прийняти 45 тисяч хасидів, які мають намір святкувати в Умані Рош га-Шана з 18 по 24 вересня.
Знову ж таки, нагадаємо – в Україні воєнний стан, балістичні ракети долітають за лічені хвилини. Влада за замовчуванням просто не в змозі забезпечити безпеку такої кількості людей. Населення міста – близько 80 тисяч осіб. І 45 тисяч хасидів становлять понад половину від цього числа.
Відповідно, укриттів для них у разі повітряної тривоги немає і бути не може. Про це постійно говорить мер Плетньова. У 2024 вона підкреслила, що «укриттів у місті для тисяч паломників може не вистачити», у 2023 – назвала завдання забезпечення безпеки хасидів «неможливим». А ще за рік до того Плетньова висловлювалася зовсім прямо: «Ми їх не чекали і не чекаємо, і звертаємося до них тисячу разів, щоб вони не їхали, бо ситуація зовсім погана. Не варто їм їхати і наражати на небезпеку і себе, і наших жителів».
Але, нагадаємо, мова не про безправних православних з УПЦ – ми говоримо про послідовників іудаїзму, до яких сьогодні в Україні особлива увага і пошана. Якщо стоїть завдання прийняти іудеїв – їх приймуть попри все.
Втім, тисячі людей у період воєнного стану збирають не лише хасиди чи уніати, а й світські, нерелігійні люди. У тій самій Вінниці, де суворо заборонили будь-які релігійні зібрання, 3 серпня зібрали в центрі міста натовп на «Караоке на Майдані». А 1 червня там відбувся (і ще відбудеться 7 вересня) напівмарафон на 21 кілометр – VINNYTSIA RUN 2025.
От поставте собі просте питання: а чим, з точки зору безпеки, відрізняються хрестоходці, що йдуть дорогою, від марафонців, які по ній біжать? Чому йти – не можна, а бігти – можна? Ракети їх не наздоженуть?
Це ж стосується й інших регіонів. У тому ж Києві Всеукраїнський хресний хід – під забороною, зате проведення концертів і фестивалів, на яких збираються десятки тисяч людей, – будь ласка.
Наприклад, у середині липня в столиці проходив Atlas Festival. І це в період, коли Київ зазнавав особливо потужних бомбардувань. Теоретично, такий фестиваль міг у будь-який момент перетворитися на братську могилу. Чи висловлював хтось із представників влади стурбованість? Чи вимагав заборони? Ні.
Найповерховіший аналіз показує, що в Україні масові заходи за участю тисяч людей проводяться під час війни без жодних проблем. В Умані немає й частини необхідних укриттів для безпеки десятків тисяч хасидів. У великих містах, які регулярно стають мішенню російських обстрілів, спокійно проходять концерти, фестивалі та спортивні змагання. Влада без проблем дозволяє паломництва уніатів і католиків. І тільки віряни УПЦ опинилися в «чорному списку».
Абсолютно очевидно, що їм забороняють молитися не з міркувань безпеки, а тому, що вони – «неправильної» конфесії. Складається враження, ніби у головах можновладців віряни УПЦ звертаються до якогось «московського бога», який може принести Україні додаткові лиха. І щоб уникнути цих бід, паломникам і забороняють молитву.
Та ж у нас не римський пантеон богів. Бог – один. Він – Творець світу і тільки в Його владі змінювати обставини, в яких ми живемо.
Під публікацією Вінницької єпархії про скасування Браїлівського хресного ходу до Почаївської лаври через заборону влади є такий коментар:
«А ще хочуть, щоб війна закінчилась».
І в цій короткій фразі – дуже глибокий сенс. Завжди в історії люди й народи, які переживали глобальні лиха, зверталися по допомогу до Життєдавця.
У Старому Завіті описується історія Ніневії – давньої столиці Асирійської імперії, яка була врятована від знищення саме завдяки зверненню народу до Бога, загальному покаянню та молитві. Коли пророк Іона попередив про прийдешню кару, цар і весь народ оголосили піст і благали Бога про милість. Побачивши щире каяття мешканців, Господь скасував обіцяне покарання і помилував місто.
Соборна молитва і звернення до Бога відвернули біду від цілого народу. Здавалося б – ось він, приклад для наслідування і заклик до дії для українців (навіть якщо ми не вважаємо себе грішниками, як ниневітяни). Але є проблема. Попри всі декларації про підтримку християнських цінностей, влада чинить прямо протилежне тому, чому вчить Святе Письмо.
Христос дуже чітко сказав: «Просіть, і дано буде вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мф. 7: 7). Українська влада замість того, щоб просити Бога самій, забороняє це робити Христовим учням. Ба більше – всіляко їх переслідує. УПЦ – найбільша конфесія України. Її вірян – мільйони, а на хресних ходах моляться сотні тисяч. Заборона Церкви і фактичні гоніння на її вірян – це не просто ганебні політичні рішення. Це крок, який може мати містичний вимір.
Адже в іншому місці Євангелія є такі слова Христа: «Хто відкидає вас – той відкидає Мене; а хто відкидає Мене – відкидає Того, Хто послав Мене» (Лк. 10: 16).
А країна, яка відкидає Бога, є приреченою.
