Від СРСР до України: чому Єленський бореться з Церквою при будь-якій владі
Останнім часом у Мережі з'явилися додаткові докази того, що Єленський вірою і правдою служив радянській владі. Чому його досі не «декомунізували»?
Глава Держслужби з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський має дуже великий і дуже компрометуючий бекграунд. За СРСР він вірно служив радянській владі, всіляко її вихваляв і пропагував усі антицерковні та антирелігійні наративи комуністичної ідеології. Останнім часом у Мережі з'являються все нові праці Віктора Євгеновича, в яких він викладає думки, які сьогодні назвали б «просуванням російських наративів». Розглянемо їх детальніше.
Ленінець чи антирадянщик?
Ось цитата з його брошури «Юдейський клерикалізм і сіонізм», випущеної в 1988 р. в серії «Атеїстична бібліотечка студента»: «Марксистсько-ленінська теорія дає нам інструментарій, метод для проникнення в товщу економіки, політики, духовної сфери життя людства. <…> Не можна не вразитися масштабності та глибині думки Леніна, його геніальності у передбаченні тих чудовищних лих, які здатна принести світу низхідна фаза розвитку капіталізму».
Щоб проілюструвати «глибину думки Леніна», наведемо цитату Ілліча щодо релігії в статті «Про ставлення робітничої партії до релігії», опублікованій у 1909 р. в газеті «Пролетарій»: «Релігія є опіум народу <...> Усі сучасні релігії та церкви, усі і всілякі релігійні організації марксизм розглядає завжди, як органи буржуазної реакції, що служать захисту експлуатації та одурманенню робітничого класу». Як буде видно з подальших міркувань В. Єленський дуже добре засвоїв цей ленінський погляд на релігію.
У 1988 р. В. Єленський опублікував в «Українському історичному журналі» статтю: «Здійснення в УРСР декрету "Про відокремлення Церкви від держави та школи від церкви" в перші роки соціалістичного будівництва». У цій статті він як лев захищає радянську владу і особисто Володимира Ілліча Леніна.
Але через якихось чверть століття погляди Єленського на Леніна, Церкву та школу змінюються на протилежні.
У 2015 році, будучи нардепом Ради, він назвав закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів» «важливим кроком у процесі десовєтизації української освіти». За його словами, конфесіям довелося доводити, що «принцип відокремлення Церкви від держави, що означає повне вигнання Церкви з публічної сфери, є ленінсько-сталінським».
Як бачимо, Єленський знову згадує Леніна та радянський лад, але ось тональність – зовсім інша, яскраво негативна.
Втім, повернемося в 1988 рік, до звеличення Володимира Леніна та його боротьби з Церквою. Єленський пише: «Керівники Церкви виробили програму широкомасштабного протидії декрету (про відокремлення Церкви від держави – Ред.), яка повністю вписувалася в плани контрреволюції, що мали на меті знищення Радянської влади».
Зараз ми знаємо, що це брехня від початку і до кінця: священноначалля не виробляло жодних програм протидії і не займалося жодною контрреволюцією. Воно намагалося врятувати Церкву від повного розгрому і зберегти право віруючих сповідувати Православ'я. Знав це і Єленський, але продовжував звинувачувати духовенство в підривній діяльності: «Після Революції реакційне духовенство і монахи стали агентурою закордонних інтервентів, а монастирі, що знаходилися в тилу радянських військ, перетворювалися на опорні пункти банд».
У своєму прислужуванні радянській владі В. Єленський доходить до того, що каже, ніби сам народ вітав розправу над Церквою.
«Навіть церковники в 1921 р. змушені були визнати, що ідею відокремлення церкви від держави українське православне населення прийняло зі співчуттям», – пише він у вищезгаданій статті. Він навіть каже, що люди самі боролися з Церквою: «Партійні організації, Ради в практичній діяльності з реалізації ленінського декрету "Про відокремлення Церкви від держави" спиралися на антиклерикальний рух трудящих, які в більшості своїй сприйняли його схвально».
Погана/хороша УАПЦ
Дуже показовим моментом є те, як В. Єленський у бутність свою служителем комуністичної ідеології ставиться до двох релігійних організацій, що виникли після Жовтневої революції 1917 р. Це Українська автокефальна церква та Оновленська церква.
Ось кілька цитат про ставлення до УАПЦ:
- «Створена завзятими буржуазними націоналістами, петлюрівськими прихвостнями, УАПЦ після розгрому контрреволюції перетворилася на легальний центр, навколо якого консолідувалися ворожі радянській владі націоналістичні елементи»;
- Члени УАПЦ «здійснювали ідеологічну обробку бандитів так званої Української повстанської армії (УПА). Єпископат УАПЦ благословляв націоналістичні банди, карателів на масові вбивства радянських людей».
- «В очах тисяч селян УАПЦ стала легальною ячейкою націоналістичної жовто-блакитної контрреволюції, що протягом десятиліття паразитувала на їхніх почуттях і настроях. Саме це, а не недбалість у канонах, призвело до краху УАПЦ»;
- «Керівники УАПЦ підтримують націоналістичні угруповання, поширюють ідеї клерикального націоналізму, пропагують спадщину таких ворогів українського народу, як Петлюра, Коновалець, Бандера, Шухевич, Донцов, закликають українську еміграцію до участі в "хрестовому антикомуністичному поході" проти соціалізму».
Ці цитати взяті з двох наукових атеїстичних праць Єленського:
-
Статті «Що являє собою зарубіжна українська автокефальна православна церква?» опублікованій в брошурі: «Атеизм и религия: вопросы и ответы». М.: Політиздат, 1988. Зауважимо, що це московське видання. В. Єленський значиться у складі авторів, і оскільки в брошурі не вказано авторство конкретних статей, ми маємо повне право асоціювати з В. Єленським зміст даної брошури.
Отже, автокефалів нинішній глава ДЕСС нещадно розносить. А ось на адресу Оновленської церкви лунають зовсім інші слова: «В рамках православ'я з'явився оновленський рух. В Україні він знайшов значну підтримку віруючих. Наприкінці відновлювального періоду 17,2% всіх православних громад були оновленськими. Оновленці намагалися врятувати Церкву шляхом перегляду її політичної та соціальної орієнтації, встановлення нормальних відносин з Радянською владою» (виділення автора).
Тобто В. Єленський одну релігійну організацію хвалить, а іншу жорстко критикує. Але чому так? Адже «глибока думка Леніна» вселяє йому, що «всі сучасні релігії і церкви, всі і всілякі релігійні організації марксизм розглядає завжди, як органи буржуазної реакції».
Відповідь напрошується сама собою. Головний аргумент «правильності» будь-якої конфесії, на думку нинішнього глави ДЕСС, – це встановлення «нормальних відносин» із владою. А як виникають ці відносини? Нагадаємо, оновленці не просто співпрацювали з комуністами, сама ця організація, що називалася Оновленською або Живою церквою, була створена на початку 1920-х років органами ДПУ для знищення справжньої Православної Церкви. Це був лише інструмент у руках більшовиків. І тільки в такій якості він був потрібен комуністам, і в цій же якості його вихваляє В. Єленський.
А УАПЦ, при всій її неканонічності та інших моментах, перебувала в опозиції до радянської влади, а значить – викликала критику з боку прихильників радянської влади як у 1920-ті, так і в 1980-ті роки.
Але ось минуло три десятиліття, УРСР стала незалежною Україною. І в світогляді Єленського відбулися разючі зміни. Бандера, Петлюра і Шухевич із ворогів народу перетворилися на кумирів. УАПЦ з «осередку націоналістичної жовто-блакитної контрреволюції» стала частиною державної ПЦУ. А сам Єленський – локомотивом її просування. Фактично в його нинішній риториці УАПЦ/ПЦУ зайняла місце оновленців. Нагадаємо його слова про цю структуру: «Оновленці намагалися врятувати Церкву шляхом перегляду її політичної та соціальної орієнтації, встановлення нормальних відносин із Радянською владою». Якщо замінити тут «оновленців» на «ПЦУ», а «радянську владу» – на «українську», то ніби сказано про сьогоднішню організацію Е. Думенка.
Влада переслідує Церкву? Ви все брешете!
Сьогодні майже в кожному виступі Віктор Єленський обов'язково розповідає, що в Україні немає ніяких переслідувань Церкви. Ось в РФ – є, на окупованих територіях – є. А в українській державі – просто вражаюча свобода віросповідання. І це незважаючи на численні відео захоплень храмів, кривавих побиттів віруючих, священників і навіть архієреїв.
Тих же, хто розповідає міжнародній спільноті про такі випадки, Єленський таврує «російськими пропагандистами» і запевняє, ніби вони працюють на ворога.
Будь-кому, хто знайомий із ситуацією навколо переслідувань УПЦ, незрозуміло, як взагалі порядна людина може заперечувати подібні факти, називати чорне – білим і навпаки.
Але питання в тому, що Єленський говорив абсолютно те саме 37 років тому. Ось тільки відбілював він тоді не українську владу, а радянську.
У згаданій уже статті «Іудейський клерикалізм і сіонізм» він пише: «Брехня про "переслідування" віруючих за соціалізму, про "насильницьке викорінення" релігійних інститутів поширюється все наполегливіше <... > Якої тільки витонченості не виявляли захисники фальшивки про "гоніння на віру в СРСР", на яку тільки брехню не йшли антирадянщики, під якими тільки ракурсами не розглядали вони власну ж "качку"!».
Згадаймо, що зараз говорить Єленський про закон 3894 про заборону УПЦ. За його словами, він ні в чому не обмежує віруючих. Ті ж, хто говорить про гоніння УПЦ, за словами глави ДЕСС, – маніпулюють і очорнюють Україну.
Практично ті ж самі слова він писав про людей, які критикували знищення Церкви більшовиками: «Елементарні правові норми, за допомогою яких регулюються взаємини держави і релігійних організацій, відразу ж оголошуються "втручанням", "посяганням", "утиском" тощо. Більше того, ці норми часто спотворюються до невпізнання або ж раптом обростають такими "деталями", які могли народитися лише в запаленій уяві патентованого антирадянщика».
Коли Єленський сьогодні переконує якогось західного чиновника, пастора або журналіста у відсутності переслідувань УПЦ і небаченій свободі віри, не можна не згадати його слова з панегіричної статті 1988 року про боротьбу з Церквою Володимира Леніна: «Вигадки про "варварські знищення", "закриття церков" та інше вже тоді спростовувалися прогресивними діячами, які змогли побувати в Країні Рад».
Просто вражає, наскільки ці слова Єленського сьогодні актуальні. Просто заміни «Країну Рад» на Україну, і можна використовувати без найменших редагувань.
Висновки
Висновок очевидний.
З усього перерахованого випливає, що В. Єленському байдуже, кого підтримувати, а кого критикувати. Йому навіть байдуже, якій владі служити. Єдиний принцип, якому В. Єленський залишається вірним всю свою професійну кар'єру, – це служіння владі як такій. За часів комуністів УАПЦ була в опозиції до влади, і В. Єленський її критикував дощенту. Він критикував націоналізм, а його лідерів називав ворогами. Але ось за нинішньої української влади УАПЦ спочатку стала «патріотичною» і угодною владі, а потім і зовсім стала однією із засновниць провладної ПЦУ. І ось уже В. Єленський усіма силами відстоює її інтереси.
За часів комуністів було вигідно оспівувати геніальність В. Леніна, В. Єленський цим і займався. За нинішньої влади вигідно займатися «патріотизмом» і відродженням національної самосвідомості, і ось уже Єленський стоїть на боці тих, кого обпльовував ще в недалекому минулому.
І треба сказати, що нинішня українська влада відповідає В. Єленському взаємністю. При такому токсичному бекграунді, як у нього, його і близько не повинні були підпускати до високих посад. Адже офіційно у нас – декомунізація. Але його не тільки призначили офіційно керівником ДЕСС (а неофіційно – головним ідеологом і практичним виконавцем завдання зі знищення Церкви), його ще наполегливо тримають на цій посаді при всіх змінах уряду. Чому «патріотична» влада тримає на такій посаді вірного ленінця, відданого марксистсько-ленінської ідеології? Чому при великій кількості всілякого компромату його відмовляються звільняти? Чому, при максимальному віці перебування на держслужбі в 65 років, йому щороку продовжують перебування на посаді (Єленському – 68)?
Чи не тому, що влада відчуває в ньому свого відданого слугу, готового йти на будь-які угоди з совістю, зневажати права людей і заявляти будь-яку брехню, аби тільки послужити владі?
Є висновок неочевидний.
Всі ми теоретично знаємо, що диявол діє в нашому світі через людину. І, мабуть, головне в таких діях – боротьба проти Христової Церкви, через яку людина йде до спасіння. Віктор Єленський за своє життя змінив свої політичні погляди на протилежні. Але в одному його діяльність залишилася незмінною. Він боровся з Церквою в молодості, бореться і зараз.
