Патріарх Варфоломій: З Україною я помилився, але виправляти нічого не буду
В інтерв'ю французькому телебаченню Патріарх Варфоломій зробив низку заяв, що стосуються України. Що вони означають у короткостроковій та довгостроковій перспективі?
7 вересня 2025 р. на французькому телеканалі France Télévisions вийшла щотижнева недільна програма Les Chemins de la Foi, присвячена різним релігіям, від християнства до буддизму. Цього разу в програмі вийшло інтерв'ю з главою Константинопольської Церкви Патріархом Варфоломієм. Частина питань стосувалася України. Але перш ніж перейти до цієї теми, потрібно звернути увагу на те, як Патріарх Варфоломій бачить місце своєї кафедри серед помісних Православних Церков, а також на його слова про Собор на Криті в 2016 р.
Про роль Вселенського Патріарха
Інтерв'юер протоієрей Живко Панев: «Яка роль Вселенського Патріарха? Чи є він першим серед рівних чи першим без рівних?»
Вже саме формулювання питання вказує на те, що в позиціонуванні Константинопольського патріархату існує певна двозначність. З одного боку, православна еклезіологія виходить з того, що не тільки предстоятелі помісних Церков рівні між собою, але й усі взагалі архієреї, які керують своїми єпархіями, рівні між собою. У Православ'ї відсутня така священна ступінь, як римський папа, який вважається вищим за всіх єпископів і володарює над ними.
З іншого боку, приблизно в останні сто років Константинопольський патріархат заявляє про те, що має якісь виняткові повноваження, не властиві жодному з патріархів, а тим більше єпископам. Ця нова еклезіологія сформульована в творі нинішнього глави Американської Архієпископії Фанара архієпископа Елпідофора Ламбріанідіса. Воно так і називається – «Перший без рівних».
Відповідь Патріарха Варфоломія свідчить, що він повністю поділяє цю точку зору. Цитата: «Першість Константинополя – це не просто престижний титул. Вселенський патріархат має певні прерогативи, певні повноваження, якщо можна так висловитися».
«Факт у тому, що Константинопольський Патріарх користується певними привілеями, яких немає у інших предстоятелів. З цієї точки зору він є першим без рівних. Ці привілеї належать тільки Вселенському Патріарху».Патріарх Варфоломій
Тобто Патріарх Варфоломій стверджує, що глава Константинопольського патріархату є таким собі римським папою-лайт, і якщо не користується статусом намісника Христа на землі, то в усякому разі має такі права, яких немає ні в кого більше. Це суперечить православному вченню про Церкву, де ні в кого немає (і не може бути) жодних виняткових повноважень. Це все одно, якби якийсь з апостолів заявив іншим, що він «користується певними привілеями, яких немає у інших апостолів». Такі фантазії можуть викликати у нас лише усмішку. Але щодо слів Константинопольського Патріарха ніхто чомусь не усміхається. Багато хто вважає, що він правий.
Канони Церкви говорять лише про можливість першості честі, яка зводиться до того, що ім'я Константинопольського Патріарха поминається першим за богослужінням у списку (диптиху) предстоятелів помісних Церков.
Крім того, навіть така першість обумовлена в канонах політичними обставинами першого тисячоліття, коли існувала Східна римська імперія зі столицею в Константинополі.
Так, 3-є правило II Вселенського Собору говорить: «Константинопольський єпископ нехай має перевагу честі після римського єпископа, тому що град той є новий Рим». Те ж саме повторює і 28-е правило IV Вселенського Собору: «Визначаємо і постановляємо про переваги Святійшої Церкви того ж Константинополя, нового Рима. Як престолу старого Рима отці належно дали переваги, оскільки той був царюючий град. І за тим же спонуканням сто і п'ятдесят боголюб'язніших єпископів рівні переваги дали святійшому престолу нового Рима, праведно розсудивши: нехай град, що отримав честь бути градом царя і синкліта, має рівні переваги зі старим Римом».
Сьогодні умови, за яких діють правила, що визначають привілеї Константинопольської Церкви, повністю відсутні: Константинополь зі столиці могутньої імперії, з міста «царя і синкліта» давно вже перетворився на провінційний мусульманський Стамбул, який навіть не є столицею Туреччини.
Єдине, на що можуть посилатися у своїх претензіях прихильники теорії «перший без рівних», – це рішення турецьких султанів часів Османської імперії. Вони зробили з Константинопольського Патріарха главу всього грецького мілета, тобто християнського населення обширної Османської імперії, що включала в себе в різні періоди історії практично всі давні патріархати. Дійсно, були такі часи (і вони були досить тривалими), коли Александрійський, Єрусалимський і Антіохійський патріархи були незалежними тільки номінально, а насправді проживали в Константинополі на утриманні Константинопольського патріарха і повністю від нього залежали. Але навряд чи ці історичні обставини, що були актуальними багато століть тому, можуть бути підставами для сьогоднішніх претензій на першість.
Проте такі претензії не тільки висуваються, але з їхньою допомогою Константинопольські ієрархи намагаються вершити долі мільйонів віруючих. Один з таких випадків – Україна. Але, перш ніж перейти до теми України, необхідно проаналізувати погляд Патріарха Варфоломія на Собор на Криті 2016 р. і на питання надання автокефалії.
Питання про автокефалію і про Собор на Криті
Ідея скликати всеправославний собор висувалася ще приблизно сто років тому.
Як відомо, вселенські собори збиралися ще в першому тисячолітті, а в другому Православна Церква ніби втратила здатність соборно вирішувати питання свого буття. Однак питань накопичилося дійсно багато: важливих, нагальних, що вимагають саме соборного осмислення і вирішення. Але той собор, який відбувся на Криті в 2016 році, ці питання вирішувати і не збирався. І навіть таке насущне питання, як процедура надання автокефалії, було виключене з порядку денного. По суті, собор на Криті збирався, щоб своїм всеправославним авторитетом, по-перше, утвердити ту саму теорію «перший без рівних», надавши Константинопольському патріархатові виняткові повноваження, а по-друге, відкрити двері екуменічним контактам, насамперед з Католицькою Церквою. Але в останній момент чотири помісні Церкви з різних причин відмовилися брати в ньому участь, і собор не став всеправославним просто по факту.
Однак Патріарх Варфоломій і сьогодні, майже через десять років, відмовляється визнати цей факт. Ось що він говорить: «На жаль, в останній момент чотири сестринські Церкви відмовилися брати участь у соборі, який, однак, успішно відбувся з десятьма Церквами. Я хочу вірити, що з благодаттю Божою і з допомогою Святого Духа ми склали прекрасні тексти. Я хотів би, щоб вони поширювалися якнайширше, щоб світ міг скористатися об’єднаним голосом православ’я, як він прозвучав на Критському соборі».
Але як же можна заявляти про «об’єднаний голос православ’я», якщо буквально кілька секунд тому Патріарх визнав, що чотири помісні Церкви відмовилися брати в ньому участь? Причому ці чотири Церкви за кількістю духовенства і вірних перевищують ті десять, які зібралися на Криті. Звичайно, соборний розум не вимірюється кількістю громад у тій чи іншій помісній Церкві, але й арифметичною кількістю помісних Церков він також не вимірюється. Собор на Криті 2016 р. успішним не був, але Патріарх Варфоломій продовжує заявляти, що рішення, які прийняв цей Собор, обов’язкові для всіх, включаючи ті Церкви, представники яких були відсутні на Криті.
Що ж стосується питання надання автокефалії, то на етапі підготовки до Собору воно було виключене з порядку денного, оскільки Константинопольський патріархат наполягав на тому, що тільки він може дарувати автокефалію незалежно від того, від якої помісної Церкви відділяється нова Церква. Природно, інші Церкви з цим не погодилися, адже це означало б, що будь-які розкольницькі структури в будь-яких помісних Церквах могли б отримати легалізацію через рішення Константинопольського патріархату (що, власне, і зробив Фанар в Україні). А Константинопольський патріархат своєю чергою не бажав погодитися з тим, що автокефалія повинна надаватися спільною згодою всіх Церков.
Цитата: «Хоча тільки Вселенський патріархат мав право надавати автокефалію, починаючи з Руської Церкви, потім усіх балканських Церков. <…> Наш патріархат запропонував, щоб Вселенський Патріарх приймав рішення і підписував сам, а предстоятелі інших Церков співучаствували в рішенні й підписували разом із ним».
Тобто пропозиція Патріарха іншим Церквам у питанні надання автокефалії по суті нічим не відрізнялася від уже існуючої практики: рішення в будь-якому разі приймає Константинополь, а іншим предстоятелям відводилася роль статистів. Не дивно, що помісні Церкви таку пропозицію не прийняли.
Ця заява (як і багато попередніх) показує: Патріарх Варфоломій переконаний у тому, що тільки він має право надавати автокефалію. Це переконання ні на чому не засноване. Не існує жодних канонічних правил, які закріплювали б за ним це право.
Історично Константинополь справді надавав статус автокефалії різним Церквам. Однак тут слід пам’ятати, що, по-перше, майже всі ці Церкви існували в країнах, які здобували свободу від іга Османської імперії, що підпорядковувала всіх християн не лише духовній, а й адміністративній владі Константинопольського патріарха. А по-друге, Константинопольський патріархат не стільки дарував автокефалію, скільки визнавав уже сформований порядок речей (тобто самопроголошену автокефалію). Причому часом на це вимагалися багато років і десятиліть. Наприклад, так звана Болгарська схизма тривала понад 70 років.
Не слід забувати й про те, що не тільки Константинопольський патріархат дарував автокефалію. Наприклад, Руська Церква дарувала у 1961 р. автокефалію Церкві Чеських земель і Словаччини, а у 1970 р. – Православній Церкві в Америці. Першу Константинополь визнав у 1998 р. у формі повторного дарування автокефалії, а другу не визнав і досі.
Автокефалія Української Церкви
І нарешті, про автокефалію Української Церкви. Саме питання було сформульоване зі знанням справи. Ось як воно прозвучало в устах протоієрея Живко Панєва, члена єпархіальної канонічної комісії Архієпископії Православних Церков російської традиції в Західній Європі (Московський патріархат):
«У 2019 році ви надали Томос про автокефалію новій Православній Церкві України. Тепер в Україні є дві православні Церкви: Православна Церква України під керівництвом митрополита Епіфанія та Українська Православна Церква на чолі з Митрополитом Онуфрієм. Чому було прийняте таке рішення?»
Священник запитує, чому Томос про автокефалію був наданий «новій Церкві», тоді як існувала «стара», УПЦ? Чому Патріарх Варфоломій надав автокефалію тільки частині українських православних, причому досить невеликій? Але на це питання Патріарх Варфоломій не відповідає. Замість цього він починає міркувати про право українців на отримання автокефалії і про право Константинопольського патріархату її надати.
Цитата: «Тоді наш патріархат прийняв це рішення, вважаючи, що українська Церква має право отримати незалежність, і це після численних звернень до Вселенського патріархату. Не лише в останні роки, але й набагато раніше, у 1920-х роках і ще раніше».
Тут Патріарх Варфоломій видає себе з головою, але це стає зрозумілим тільки якщо знати історію.
Справа в тому, що Українська Церква ніколи не зверталася до Константинопольського патріархату за автокефалією. Це робили тільки політики, а також різні й дуже малочисельні розкольницькі угруповання, яких сам Константинопольський патріархат у більшості випадків визнавав відлученими від Церкви й, природно, ніякої автокефалії їм не надавав. Згадка про 1920-ті роки взагалі дивна, адже тоді за автокефалією зверталися українські самосвяти, у яких взагалі не було жодного єпископа. І раптом Патріарх Варфоломій розповідає о. Живко Панєву, що на підставі цих звернень він зрештою надав автокефалію ПЦУ. По суті, це дискредитація самого себе, хоча, можливо, був розрахунок, що Панєв не надто знайомий з церковною історією України.
Далі, відповідаючи на питання священника, Патріарх Варфоломій розповів про історію звернення українських архієреїв УПЦ на початку 1990-х років із проханням про надання автокефалії. Це теж йому не робить честі, оскільки всім відомо, що ці підписи були отримані тодішнім митрополитом Київським Філаретом Денисенком із застосуванням жорсткого авторитарного тиску. А коли кілька архієреїв ці підписи відкликали, вони зазнали жорстких репресій.
Також Патріарх Варфоломій ще раз заявив про право Константинопольського патріархату надавати автокефалію Україні, незважаючи на те що жодних підстав для цього не існує.
Наступне питання стосувалося проблеми розколу, який нікуди не зник із наданням Томосу.
Протоієрей Живко Панєв: «Минуло шість років після цієї автокефалії, а православні в Україні все ще розділені. Чи вірите ви, що зрештою буде досягнута єдність, і яким, на вашу думку, є шлях до цього?»
У питанні чується погано приховуваний докір: як же так, у 2018 і 2019 рр. патріарх Варфоломій стверджував, що РПЦ протягом багатьох років не могла зцілити розкол в Україні, і ось він зараз своїм мудрим рішенням швидко вирішить питання. Але минуло вже шість років, а розділення тільки посилилося. Що ж пішло не так? І тут Патріарх Варфоломій почав робити заяви, які ще недавно були немислимі.
«Наша мета – об’єднати всі православні Церкви України, і митрополита Онуфрія, і митрополита Епіфанія, щоб вони об’єдналися в теорії і на практиці, стали однією помісною Церквою і були визнані іншими сестринськими православними Церквами».
Патріарх Варфоломій
По-перше, з 2019 року Патріарх Варфоломій відмовлявся взагалі визнавати Митрополита Онуфрія як митрополита Київського. У 2022 році він заявив, що всі архієреї УПЦ – це якісь титулярні єпископи, яких він зі своєї великої милості й смирення ще терпить на своїй канонічній території, тобто в Україні. А єдиним законним митрополитом Київським є Сергій (Епіфаній) Думенко, якому, на думку Патріарха Варфоломія, підпорядковуються абсолютно всі православні громади України, навіть якщо вони з цим не згодні.
І раптом він говорить про УПЦ як про реально існуючу Церкву. Це щось абсолютно нове.
По-друге, патріарх Варфоломій хоче, щоб УПЦ і ПЦУ об’єдналися в одну помісну Церкву, хоча раніше він заявляв, що мова може йти тільки про приєднання до ПЦУ окремих структур УПЦ, оскільки ПЦУ вже існує як автокефальна українська Церква.
По-третє, він вибудовує зворотну послідовність. Якщо раніше він наполягав, що ПЦУ поступово визнають усі помісні Церкви, то сьогодні він говорить, що спочатку УПЦ і ПЦУ мають об’єднатися, а тільки потім помісні Церкви визнаватимуть цю єдину структуру.
Далі Патріарх Варфоломій запевнив, що затягування з визнанням автокефалії – це цілком нормальне явище і що рано чи пізно це відбудеться. Якщо раніше йшлося про швидке визнання ПЦУ з боку помісних Церков, то сьогодні заявляється про те, що процес може затягнутися на десятиліття.
І одна з найголовніших заяв Патріарха Варфоломія:
«Вселенський патріархат не має наміру скасовувати своє рішення про надання автокефалії Україні. Я хочу бути ясним у цьому питанні».
Що все це означає
Усе висловлене Патріархом Варфоломієм французькому телебаченню може означати наступне:
По-перше. Попри очевидний провал проєкту ПЦУ, попри те, що релігійна організація Сергія (Епіфанія) Думенка своїми жорстокими захопленнями храмів здобула імідж «церкви лома і болгарки», попри загострення церковного розколу в Україні (що фактично визнав сам Патріарх Варфоломій), Константинополь відступати не має наміру і буде гнути свою лінію до кінця.
Помилка Патріарха Варфоломія з проєктом ПЦУ вже очевидна всім. Власне, своїми словами, що православним українцям ще тільки належить об’єднання, він її визнав сам.
Але виправити помилку Патріарх не в силі. Така проблема, коли людина не здатна виправити свої помилки, трапляється в житті багатьох. Однак, коли такі помилки робить людина, яка претендує на статус «першого без рівних», ці помилки впливають на життя мільйонів і надто дорого їм коштують.
По-друге. Відмовою скасувати Томос Патріарх Варфоломій побічно підтвердив, що не має наміру скликати з українського питання якийсь всеправославний собор або нараду, до чого його закликають багато предстоятелів чи архієреїв помісних Церков.
По-третє. Патріарх Варфоломій уже не сподівається на продовження процесу визнання ПЦУ помісними Церквами. Те, що він тепер відводить цьому процесу десятки років, дуже красномовно свідчить: ніхто, крім Елладської, Александрійської та Кіпрської Церков, ПЦУ визнавати не буде. І на Фанарі це зрозуміли. Ризикнемо припустити: можливо, ми навіть побачимо, як хтось із них відкличе своє визнання, якщо не прямо, то у завуальованій формі. Наприклад, на Афоні деякі з монастирів, які раніше визнавали ПЦУ, сьогодні відмовляються приймати їх «духовенство» і співслужити з ним.
По-четверте. Зміна риторики на адресу УПЦ і Митрополита Онуфрія з боку Патріарха Варфоломія нікого не повинна вводити в оману. Те, що він сьогодні говорить про існування УПЦ та її Предстоятеля (про яких раніше висловлювався як про канонічно не існуючих), зовсім не означає, що Фанар якимось чином буде поважати точку зору УПЦ або висловлюватися на її захист від гонінь з боку української влади. Ні, Константинопольський патріархат буде й надалі вітати знищення УПЦ і вказувати їй на єдиний вихід – об’єднання з ПЦУ.
По-п’яте. Інтерв’ю Патріарха Варфоломія – тривожний дзвоник Думенкові, Зорі та іншим лідерам організації ПЦУ. Попри заяви, що Томос у них не відберуть, зміна риторики Константинопольського Патріарха – це вже досить багато.
Фактично, на Фанарі визнали, що у питанні об’єднання православних України (фактично – відсутності об’єднання) все відкотилося на позиції 2018 року. А це означає, що в українському церковному питанні точно будуть зміни. І не факт, що вони виявляться на користь Епіфанія.
