Пентархія: чому зустріч на Фанарі може стати розмовою про Україну
4 вересня в Будапешті, виступаючи перед учасниками конгресу Товариства права східних церков, Патріарх Варфоломій оголосив, що направив Предстоятелям Олександрійської, Антіохійської та Єрусалимської Церков запрошення зустрітися на Фанарі в день пам'яті апостола Андрія Первозванного. Мета сформульована широко і красиво: чотири «Церкви, що залишилися давніми апостольськими престолами», мають «соборно осмислити виклики, що стоять сьогодні перед народом Божим у світі, що стрімко змінюється». У тій самій промові Патріарх довго говорив про пентархію – давню систему п'яти головних кафедр християнського світу, «п'ятиструнну ліру», яка в першому тисячолітті виконувала соборні функції.
Однак сьогодні ця «п'ятиструнна ліра» може послужити і зовсім іншим цілям. Ми вже писали, чим небезпечна ця ідея: пентархія в нинішньому її прочитанні легко перетворюється на механізм, що дозволяє «давнім» Церквам вирішувати долю «нових».
Тобто існує небезпека, що одні Церкви, об'єднавшись, керуватимуть іншими. Ці побоювання нікуди не зникли. Але попри всю незгоду з тим, як Константинополь вирішив «українське питання», варто визнати: сама ініціатива зібрати чотири престоли разом – правильна. Тому що вперше за багато років Предстоятелі, у яких накопичилася величезна кількість невирішених питань і проблем, сядуть за стіл переговорів. А якщо подивитися, хто саме сидітиме за цим столом, виявиться, що спроба відродити пентархію може стати не судом над кимось, не трибуналом і не просто керівним органом, а тим, чого православному світу не вистачало щонайменше з 2018 року, – місцем нормального, відкритого і щирого діалогу.
Хто приїде на Фанар
З трьох запрошених Предстоятелів двоє не визнали ПЦУ. Антіохійський Патріарх Іоанн не поминає Єпіфанія і з самого початку наполягав: українське питання слід було вирішувати соборно. Це не разова реакція – Антіохійська Церква, третя в диптиху, ще з часів Криту вимагає виносити всі спірні теми на загальноправославне обговорення.
Єрусалимський Патріарх Феофіл не лише не визнав ПЦУ, а й спробував у 2020 році зібрати в Аммані тих, хто не погоджувався з рішеннями Фанару щодо України.
Олександрійський Патріарх Феодор визнав Єпіфанія восени 2019 року – всього через рік після того, як в Одесі закликав вірян залишатися з митрополитом Онуфрієм. І заплатив за це визнання дорожче за всіх, втративши частину пастви в Африці. Тому нікого не здивує, якщо виявиться, що всередині Олександрійської Церкви до українського питання досі ставляться набагато стриманіше, ніж випливає з офіційних заяв.
Отже, за столом переговорів опиняться Константинополь, автор Томосу для ПЦУ, і три Церкви, для кожної з яких Україна – це серйозна проблема. Можна обережно припустити, що в такому разі пентархія з інструменту суду або управління цілком може перетворитися на те, чим була спочатку: на раду, де жоден голос не є вирішальним. І до речі, саме про це, про соборність, Патріарх Варфоломій говорив у Будапешті. Тут з ним не можна не погодитися. Питання лише в тому, чи знайдеться той, хто вимовить слово «Україна» першим. І є всі підстави думати, що знайдеться.
Рік Єрусалима
Якщо подивитися на дипломатичну діяльність Єрусалимського Патріарха Феофіла у 2026 році, його зустрічі складаються в щось більше, ніж просто набір протокольних заходів.
4 червня його приймав в Овальному кабінеті Дональд Трамп. Майже годину говорили про християн Близького Сходу, про статус-кво Святих місць, про те, що ізраїльська влада навесні закривала Старе місто навіть для духовенства. Але, згідно з офіційним повідомленням Патріархату, бесіда завершилася обговоренням російсько-української війни та пропозицією Патріарха Феофіла допомогти в її врегулюванні. Все це було сказано в контексті запланованого візиту Патріарха до Москви.
Через два дні Предстоятель Єрусалимської Церкви вже був в Афінах, де провів кілька зустрічей – з президентом, прем'єром і міністрами. При цьому грецька влада відкрито говорила про «новий духовний канал» для врегулювання війни. Ще раніше, у листопаді 2025 року, Єрусалимський Патріарх отримав у Москві орден Дружби, а в російському посольстві в Ізраїлі говорив про напади на духовенство УПЦ і захоплення храмів в Україні – тобто про те, про що УПЦ заявляє вже який рік.
Все це супроводжувалося роботою з укріплення відносин з урядами православних країн. Так, грецький МЗС у вересні підписав десятирічний меморандум з Патріархатом, що передбачає фінансування в мільйон євро на рік. Кіпр фінансує проєкти Єрусалима через свого спецпредставника з питань релігійних свобод на Близькому Сході. 15 вересня Патріарх Феофіл прийняв мера Нікосії та створив комісію з кіпрських справ на чолі з митрополитом Вострським Тимофієм – формально вона займається нерухомістю Екзархату Гробу Господнього, але показовим є саме прагнення Патріархату привести до ладу все своє господарство, від землі до дипломатії. А цього тижня в Єрусалимі анонсували візит Болгарського Патріарха Данила – ще одного Предстоятеля, який ПЦУ не визнав.
В українському сегменті інтернету Патріарха Феофіла називають «Шредером у рясі» і вже за звичкою звинувачують у «роботі на Москву». Недалекоглядні українські «патріоти», дорікаючи Патріарху в «проросійськості», чомусь не замислюються над тим, що його приймають у Вашингтоні, а грецький уряд виділяє мільйони на Єрусалимський Патріархат.
Так, Патріарх Феофіл зустрічається з чиновниками і в Москві, і в Софії. Але це говорить про одне: у православному світі, де Предстоятелі роками не бачаться один з одним, він залишився єдиним, до кого продовжують приходити всі – і глави Церков, і політики найрізноманітніших таборів. Посередник – не той, хто всім подобається. Посередник – той, кого всі приймають і з ким усі готові говорити. І 30 листопада Єрусалимський Патріарх опиниться там, де його слухатимуть.
Позиція щодо УПЦ
Щоб зрозуміти, з якою позицією Єрусалим сяде за стіл, не потрібно гадати – достатньо послухати Екзарха Єрусалимського Патріархату митрополита Вострського Тимофія. Грек із Патр очолює Екзархат Гробу Господнього в Нікосії з 2005 року і всі ці роки говорить про Україну одне й те саме.
Наприклад, у вересні 2018 року, коли Томос ще тільки готувався, він заявив, що Митрополит Онуфрій – єдиний канонічний Предстоятель православних України, визнаний усіма Церквами, і що позиція Єрусалима в цьому питанні залишиться незмінною.
Влітку 2019 року, коли Томос вже був підписаний, він звернувся до вірян України із закликом залишатися в Церкві під омофором митрополита Онуфрія – і додав слова, які сьогодні звучать як програма для зустрічі на Фанарі: «Ми молимося про всеправославну єдність, але про єдність правильну – навколо канонічної Церкви. Ми хочемо, щоб Українська Православна Церква продовжувала свою спасительну справу без політичних перешкод».
А наприкінці серпня 2026 року, коли в Святогірській лаврі був убитий монах Варсонофій, Екзарх Гробу Господнього одним із перших за межами України назвав речі своїми іменами. «Суспільство, яке вбиває ченців, беззахисне», – так озаглавили його заяву грецькі видання. Владика написав, що роками стежив за тим, що відбувається з УПЦ, і сподівався, що до цього не дійде, – але дійшло. Він закликав довести розслідування до кінця і не дозволити політичній доцільності визначати його хід, а про причину трагедії сказав прямо: роки жорсткої риторики проти УПЦ привчили суспільство до ворожнечі, а там, де ворожнеча стає звичкою, утримувати межі допустимого дедалі важче.
Зазначимо, що все це говорить не сторонній спостерігач, а ієрарх Церкви, яка займає четверте місце в диптиху, має власну позицію щодо «українського питання» і може дозволити собі називати речі своїми іменами. Показово і те, що владика Тимофій вимовляє ці слова з Кіпру – острова, чия Церква ПЦУ визнала. Він співслужить кіпрським єпископам, проповідує в кіпрських монастирях і водночас не приховує своєї позиції щодо України. А отже, Єрусалимський Патріархат справді може говорити з іншими – без скандалу, але вагомо й авторитетно.
Чим пентархія може бути корисна
Варто визнати, що з вуст Фанару ідея пентархії звучить як претензія на особливі права давніх престолів. І з цією претензією важко погодитися, тому що в Православ'ї немає Церков «першого і другого сорту».
Але в ідеї є інший, набагато важливіший бік.
Пентархія першого тисячоліття працювала не тому, що п'ять кафедр були «головнішими» за інших, а тому, що жодна з них не могла вирішити нічого самостійно, без ради з іншими.
Рим не міг без Константинополя, Константинополь – без Олександрії та Антіохії, і Єрусалим, найменший, мав той самий голос, що й найпотужніші Церкви. Це була система взаємного обмеження, а не система старшинства.
Саме цього механізму і не вистачило у 2018 році. «Українське питання» вирішувалося однією кафедрою, без ради. Результат усім відомий: розкол лише посилився і тепер, окрім України, розділив і все світове Православ'я.
І тому, якщо Патріарх Варфоломій справді хоче повернути давні престоли до соборного осмислення викликів – а його слова в Будапешті дають підстави сподіватися, що хоче, – то головний виклик шукати не потрібно. Це не екологія і не «світ, що стрімко змінюється». Це Церква, у якої тільки за дев'ять місяців цього року майже сотню священників забрали до ТЦК; Церква, чиї монастирі й храми відбирають за участю державної влади; чийого монаха вбили біля стін обителі.
Чотири престоли, два з яких ніколи не вважали «українське питання» закритим, – це і є та рада, якої не вистачило вісім років тому. Пентархія, задумана як інструмент проти одних, здатна стати інструментом на захист інших. Але рівно настільки, наскільки цього захочуть самі учасники зустрічі.
Чого ми чекаємо від зустрічі
Нагадаємо, що помилки в історії Церкви виправлялися не прокляттями, а соборами. І зустріч чотирьох Предстоятелів на Фанарі – при всій обережності, з якою до неї варто ставитися, – перша за багато років можливість заговорити про помилку з Томосом ПЦУ.
Зрозуміло, що ніхто з нас не очікує, що 30 листопада буде відкликано Томос. Але очікувати, що «українське питання» буде хоча б розглянуто, – ми маємо право. У Єрусалима для цього є все: авторитет Матері Церков, досвід Аммана, Патріарх, якого приймають і в Білому домі, і в Афінах, і в Константинополі, і в Москві.
Саме Патріарх Феофіл може стати посередником у цьому болісному і складному для всіх нас питанні.
І якщо православний світ колись повернеться до соборної розмови про Україну, ця розмова може початися там, де чотири Церкви сядуть поруч і згадають, що вони – одне Тіло, в якому «коли страждає один член, страждають з ним усі члени». Ми віримо, що 30 листопада така можливість з'явиться. І віримо, що знайдеться той, хто нею скористається, – Єрусалимський Патріарх.
