Містика Живої Води
Христос і самарянка
, Сергій Іванов. Фото: ВікіпедіяРоздуми про Живу Воду благодаті, основані на досвіді сучасних практиків духовного діяння.
Як багато було зроблено, осмислено іудейською елітою для розуміння закону. Як багато сказано з цього приводу слів, дано приписів. І все ж головних Своїх співрозмовників Христос знаходить серед народу, який був ворожий до ортодоксального іудаїзму. Містичні бесіди про Живу Воду, що тече в Життя Вічне, втілений на землі Бог веде з жінкою-самарянкою.
Чи не стали ми схожі на таких же іудеїв, застряглих у своїй традиції, у приписах статуту, в букві закону, забувши при цьому про суть і зміст духовного життя? Чи не сидимо ми у безводному пустому колодязі, міркуючи про смак Живої води, про її властивості, ведучи безкінечні богословські дискусії про Її хімічну формулу?
Адже зовнішня релігія не має жодного відношення до спасіння. Вона лише зображає спасіння через зовнішні дії, які, не маючи в собі духовності, тільки імітують її розкішним одягом і урочистими обрядами. Той, хто знає смак Живої води, легко розрізняє зовнішню «духовність» і внутрішню благодать, і тому прямо прагне спасіння, не нехтуючи зовнішнім і не забуваючи про внутрішнє. Внутрішнє християнство приводить до мовчання розуму і повного викорінення егоїзму. До спасіння ніколи не приходять ззовні, тому що спасіння звершується всередині, в серці людському, за допомогою Святого Духа. Немає жодного сенсу говорити один одному, хто і що прочитав, адже найголовніше те, що ти пережив у богоспілкуванні. Для чого так багато написано святими отцями? Для того, щоб одного разу твій розум замовк, і ти почув сокровенні слова священного безмовства.
Однак внутрішнє християнство починається із зовнішньої релігії, яка через свої символи сприяє у новоначальних зверненню розуму всередину, в серце, де відбувається саме спасіння, де перебуває Христос. Тому
у того, хто надовго застряє у зовнішній релігії, не відбувається жодного духовного розвитку.
Духовний розвиток – це повне знищення егоїзму, і це є пряма духовна практика, без якої неможливо ніяке спасіння. Смиренна душа пахне раєм, тому що рішуче відмовилася жити в ілюзії. Життя в Бозі – єдине, що існує. І таке життя призначене не для жменьки людей, а для всіх, хто має рішучість до спасіння. Усі війни починаються з гордості, а мир зі смирення. Смиритися – це значить обміняти свій егоїзм на постійну мирність серця. Коли язик мовчить, відбувається заспокоєння. Коли розум мовчить, відбувається спасіння.
Чим довше і більше ми переживаємо, тим міцніше і надійніше затягуємо собі на шиї петлю.
Люби Бога, служи людям і ні про що більше не думай. Про все інше подумає за тебе Бог.
Господь, Який спочатку здається нам Богом цього світу і всього Всесвіту, з часом нашого духовного зростання відкривається розуму, як Бог у нашому серці, як наше власне вічне «Я єсмь». Христос і наш дух єдині. Коли людина молиться, вона стає світлом, тому що Бог є Світло. Це і є Його відповідь на наші молитви. Завдяки труднощам ми шукаємо Бога. Завдяки скорботам здобуваємо спасіння. Слухаючи проповідь – збираємо слова, вникаючи в безмовність свого серця – накопичуємо благодать. Чим ближче вершина, тим міцніший вітер. Чим ближче спасіння, тим більше спокус.
Найбільше щастя – обняти і носити всіх людей у своєму серці. Найбільше блаженство – вмістити в свій дух всього Бога, і залишитися в Ньому навіки.
Усі наші роки ми хочемо пізнати Істину, в той час як Істина весь цей час чекає зустрічі з нами всередині нас самих.
Переживати про те, що твориться у світі – значить укріплювати свій егоїзм і прихильності. Світські слова стають пилом у вухах, а Божественні слова стають мудрістю в серці. Залишишся в омані – помреш. Омана – це насолода світом. Насолода – це прихильність. Прихильність до світу – це смерть. Засудження найбільше посилює егоїзм. Тому будемо намагатися нікого і нічого не засуджувати. Працювати над цим, щоб в корені знищити свій егоїзм.
Бути християнином – значить світитися щастям благодаті і відчувати себе спасенним у любові Христовій. Все інше – від лукавого. Відмова від егоїзму приводить до умиротвореності, а від умиротвореності відмовитися неможливо. Мирне ставлення до всього, що відбувається, приводить до умиротвореності. «Корочка, з’їдена з миром, краще, ніж пир, смакований у тривозі» (Езоп). У безстрасті просвітлюється дух і ясно розуміється, що дух є свідомість, яка не від світу цього. Тоді ми прямо і безпосередньо пізнаємо, що все проходить, і лише дух, перетворений благодаттю, перебуває вічно і незламно. Як визначити, що наш дух зріс для здобуття благодаті? Коли в наші дії не примішуються пристрасті. Перестанемо займатися собою, інакше не залишиться часу, щоб зайнятися Богом. У духовному житті в кожній справі повинна бути присутня сіль – це смирення.
Свобода духу – всередині, а не зовні. Зовні – тільки прихильності. Всередині – тільки благодать. Коли ми зовні, тоді ми страждаємо. Коли ми всередині, то стаємо невразливими.
Якщо в нас сяє світло Христове, то нам нема про що турбуватися: чи зараз день, чи ніч, війна чи мир, живі ми чи вже померли.
Не потрібно намагатися покращити своє життя. Краще постаратися стати вільним від його брехні. Мало виринути з похмурої безодні відчаю, щоб вдихнути живильне повітря благодаті, і потім знову зануритися назад. Потрібно ще разом з благодаттю доплисти до берега Царства Божого.
Те, що прилипло до нас, все час чогось хоче. Те, що є нашою істинною суттю, нашим істинним «Я єсмь», перебуває в Бозі і тому нічого не хоче. Бог – це серцевина нашого духу і основа всього нашого буття. У Бозі все є тут і зараз. Поза Богом немає нічого. Краще приймати все, що робить Бог, з подякою. Відпускати все, що Він забирає, без ремствування. Потрібно прислухатися і вдивлятися в те, чим живе наш дух. Умовчатися в його безмовність. Все інше зробить Бог. Потрібно не дозволяти світу залучати нас подіями, що відбуваються в ньому, не дозволяти розуму розважати нас своїми помислами. Здобути Духа Святого – ось і все, що потрібно зробити.
Чи багато для цього потрібно? Лише мати лагідне серце і мовчазний розум. Тоді річки Живої води прокинуться в глибинах духу і потечуть рясною річкою, зрошуючи своєю живлющою вологою потріскану від жару пристрастей нашу душу.
