Як рибалки перекваліфікувалися в апостолів
Чи зможемо ми з вами за межами статутних приписів розгледіти Живого Христа, розпізнати закон любові, заради якого дотримуємося постів, відвідуємо богослужіння?
Недільне читання цього дня присвячене покликанню Христом Своїх учнів на служіння (Мф. 4: 18–23). Це одне з найбільш загадкових і незрозумілих місць євангельської історії. Картина покликання апостолів передається стисло і коротко. Господь підійшов до рибалок і сказав: «Ідіть за Мною». Ті мовчки, без розмов, встали і пішли. Але в цій стислості і полягає досить дивна картина. Мені складно уявити ситуацію, коли хтось на вулиці підходить до працюючих людей і каже: «Слідуйте за мною», а ті кидають свій інструмент і йдуть. При цьому рибалки залишили не тільки свої човни, рибу, снасті, але й сім'ї, домівки, звичний спосіб життя.
Хто їх покликав? Бог, що став людиною? Це ми тепер про це знаємо, але в той час апостоли не здогадувалися про це. До самої смерті Спасителя, і навіть після Його Воскресіння, учні так до кінця і не розуміли, з Ким мають справу. Тільки Дух Святий, що зійшов на них у День П'ятидесятниці, наведе їм фокус на розуміння особистості Месії. Покликання апостолів описується таким чином, що створюється враження, ніби рибалки все життя тільки того й чекали – коли їх покличе Ісус. Слово Боже дає лише один епізод, який більш-менш розкриває причину того, чому Нафанаїл погодився йти за Христом – ще до покликання Ісус «бачив його під смоковницею». Тобто раніше у Нафанаїла відбулася якась внутрішня містична зустріч із Богом, яка глибоко його вразила. Що ж стосується інших апостолів, то причин їхнього беззаперечного послуху Христу Святе Письмо нам не пояснює.
Що ж стосується «кадрового підбору» Ісусом тих, хто стане першими проповідниками Євангелія, то він також залишається нам до кінця не ясним. Проповідь вимагає насамперед уміння володіти словом. Для цього потрібно мати риторську освіту і певний рівень богословських знань. Риболов – не та людина, яка вміє красиво і переконливо говорити. Його справа – закидати в море сіті, витягувати рибу, а потім везти її на продаж. Для цього не потрібно великого запасу розмовної лексики. Навіть якби ці люди зараз проходили співбесіду на предмет уміння рекламувати якісь товари, то і для цього вони б навряд чи підійшли. А проповідь Слова Божого вимагає набагато більшої грамотності та освіти. І, тим не менш, саме ці прості люди стали виразниками волі Божої і пронесли проповідь Благовістя у всі кінці світу.
Потрібно сказати, що вся біблійна історія говорить нам: Бог завжди підбирав для тієї чи іншої місії «найменш кваліфікований персонал». Обраним народом стає кочове плем'я без історії і писемності. На переговори з фараоном і його освіченою елітою Господь посилає гугнявого, косноязичного Мойсея. Царем обирає пастуха Давида, та й Сам народжується в сім'ї бідного теслі, причому, навіть не в домі, а в хліві для худоби. Єдиним винятком за всю історію взаємин людини і Бога стала Діва Марія. Це той випадок, коли Бог обрав для втілення на землі Свого Сина найкраще, що взагалі коли-небудь народжувалося в нашому світі.
З ловців риб апостоли стали ловцями людей (Мф 4: 19). І Бог вкотре показав, що сила Його здійснюється в немочі.
Він бере найслабше і, здавалося б, найменш придатне для втілення глобальних світових цілей і робить те, що можливо тільки Йому одному. Людська слабкість в руках Господа стає силою, здатною змінити весь світ.
Ніхто не може сказати, що євангельська звістка розійшлася по всій тодішній ойкумені завдяки тому, що апостоли були професійними місіонерами. Все вийшло якраз навпаки. Не завдяки, а всупереч усьому Бог робить те, що угодно Його святій волі.
Промисл Божий нам не відомий. Говорячи про ті чи інші мотиви, ми завжди керуємося доводами розуму. Але розум – лише диспетчер людського серця. Здається, серце апостолів розпізнало Бога у Христі задовго до того, як це зрозумів їхній розум. Тому вони і відповіли на поклик Спасителя згодою. Побачивши Христа, почувши Його голос, апостоли пішли не за словами, а за Людиною, Яка їх вимовила. Тому що «ніколи людина не говорила так, як Ця Людина» (Ін. 7: 46).
Те, що апостоли змогли почути поклик Христа, говорить про глибоку чистоту їхніх сердець. Вони були простими людьми, не обтяженими високою думкою про себе, на відміну від іудейської еліти того часу. Смиренне розуміння своєї малості, а часто і нікчемності, дозволило навіть блудницям і шахраям відчувати світло, що йде від Христа. А «праведники», які були високої думки про себе, бачили в Ісусі тільки конкурента та заздрили Його славі й популярності. Здійснюючи усвідомлене вбивство ні в чому не винної Людини, вони, тим не менш, дотримувалися ритуальної чистоти і не хотіли зайти в притвор до Пилата, «щоб не осквернитися і їсти пасху».
Лицеміри не боялися осквернити свою душу кров'ю Праведника, проте переживали про зовнішню обрядову форму. Тільки один з членів Синедріону всупереч усім табу пішов до Пилата «просити Тіло Ісусове». Йому було вже все одно, що про нього подумають «колеги», тому що Никодим, так само як і Йосиф з Аримафеї, зрозумів, що Ісус і є Христос.
Чи зможемо ми з вами за межами статутних приписів розгледіти Живого Христа, розпізнати закон любові, заради якого дотримуємося постів, відвідуємо богослужіння і т.п.? Чи здатні ми любити Господа тією «безумною» любов'ю, в якій немає розрахунків, доводів розуму, а є тільки серце, віддане Йому? Адже і Сам Бог любить нас любов'ю, позбавленою всякої логіки. Ми – також найменш придатні кандидати на те, щоб жити в Царстві Небесному. У нас немає нічого з того, чим ми повинні володіти, претендуючи на це місце проживання. Але… Господи, зроби так, як Ти це робив завжди – спаси нас не «завдяки», а всупереч.
