«Грошове прокляття»: чому корупціонери не бояться пекла?
Євангельський багатій і сучасні ділки. Розбираємо, як працюють духовні закони і чому «брудні гроші» завжди ведуть до катастрофи.
Манія збагачення є формою психічного захворювання. Героя роману «Золоте теля» Шуру Балаганова, який точно знав, скільки йому потрібно грошей для щастя, можна вважати великим безсрібником і нестяжателем у порівнянні з нинішніми корупціонерами.
Те, що цим людям не соромно, зовсім не дивує. Коли немає совісті, звідки взятися сорому? Найстрашніше для цих безумних багатіїв – те, що вони не розуміють одну важливу річ.
Духовні закони за принципом дії нічим не відрізняються від законів фізики.
Вони працюють у будь-якому випадку, незалежно від наших знань про них і нашого до них ставлення.
Метафізика «брудних грошей»
Гроші, зароблені на крові та стражданнях людей, мають не тільки звичайні для будь-яких грошей властивості. Вони несуть у собі ще й метафізичний зміст. Він називається вічним прокляттям. І я б нікому не побажав потрапити під дію цього закону.
Притча про безумного багатія – це не урок моралі. Це трагічний кейс хибного самовизначення. Безумство багатія – як євангельського, так і сучасного – полягає в онтологічній помилці.
Він ототожнює своє буття, свою особистість зі своїм володінням. «Я» дорівнює «моє».
«Душе моя! – каже багатій. – Багато добра лежить у тебе на багато років». Він вірить, що його душа може бути живлена і забезпечена речовиною. Багатій будує своє життя на володінні. Він вірить, що його особистість забезпечується виключно матеріальними благами.
Ніхто не заперечує того, що гроші людині потрібні. Вони забезпечують потреби нашого тіла. Нам потрібно десь спати, щось їсти, потрібно носити одяг, і все це коштує грошей. Але безумство багатія не в його супердостатку, а в тому, що він ототожнив буття і володіння. Втрата володіння для багатія рівнозначна зникненню самого буття.
Тому не потрібно дивуватися тому, що мільярдери, втрачаючи мільйони, закінчують життя самогубством. Прикладів тому безліч: Адольф Меркле, Дмитро Босов, Джессі Лівермор та їм подібні. Безумство багатія в тому, що він головну ставку зробив на порожнечу, відмовившись від вічного на користь минущого.
Розпорядники, а не власники
Спаситель закликає «багатіти в Бозі». Це не просто про благодійність – це про внутрішнє перетворення. Істинне багатство – це благодать, яка формує і перетворює нашу особистість, роблячи її здатною до спілкування з Богом. Це багатство навіть смерть не може у нас відібрати. Багатій же, маючи вільну волю, використовує її для поневолення себе матерії.
Все наше майно, рухоме і нерухоме, всі чесно зароблені гроші – все це на євангельській мові називається «багатством неправедним».
Не гріховним, а тим, що нам не належить. Все в цьому світі Боже: і наше тіло, і те, що ми вважаємо своєю власністю.
У земному житті християнину пропонується розпоряджатися цим «неправедним» багатством так, щоб Бог міг йому довірити вічне. Ми покликані бути розпорядниками, а не власниками. Ми управителі чужого майна – Божого, а не нашого. Як тільки ми починаємо вважати себе власниками, то з категорії управителів переходимо в категорію рабів і підкоряємося владі цього «неправедного» багатства. Тут пастка захлопується. Людина стає невільником пристрасті.
Хронос і кайрос
Багатій у цій притчі оперує лінійним людським часом – хроносом. Він планує на багато років. Бог перериває його, вводячи якісний, вирішальний час – кайрос. «В цю ніч душу твою візьмуть у тебе» (Лк. 12: 20). Притча попереджає: спасіння і суд існують у вимірі кайроса, і людина, живучи в часі, завжди має бути готовою до переходу у вічність.
Притча служить негативним прикладом того, що відбувається, коли людина не практикує тверезіння і не прагне до стяжання благодаті. Багатій робить помилку, яку духоносні отці називають «зовнішнім розсіянням і полоном розуму». Розум багатія повністю поглинений зовнішнім плануванням та страхом втрати і, отже, не може стати місцем зустрічі з Богом.
Слова багатія: «Душе моя, спочивай, їж, пий, веселися» – це ілюзія спокою.
Істинний спокій досягається тільки через очищення серця від пристрастей і стяжання Святого Духа. Багатій же намагається замінити благодать матеріальною ситістю, що є духовним самообманом.
Світло Фаворське і молитва ісихаста
Паламітське богослов'я про нетварні енергії Святого Духа надає богословську основу для «багатіння в Бозі». Істинне багатство – це нетварні Божественні енергії, які ще називаються Божественним світлом або благодаттю.
Духовна практика Ісусової молитви прямо протилежна станові багатія. Молитва багатія – монолог самозадоволення: «Спочивай, їж, пий, веселися». Він покладається на себе і свої справи. Молитва ісихаста – діалог смирення і уповання на Бога. Він відмовляється від власної праведності і самозабезпечення, повністю покладаючись на Бога.
Мораль притчі ясна. Господь застерігає нас від надмірних турбот про матеріальне.
Багатій не просто працює, він стає рабом свого майна. Його життєва енергія цілком іде на логістику і планування земного.
