Лігво дракона: Чому Йордан потік навспак?
Ми думаємо, що Хрещення – це про здоров'я і купання в ополонці. А це про війну зі злом. Христос спускається в безодню, щоб знищити стародавніх чудовиськ у їхньому власному домі.
Якщо 19 січня зайти в соцмережі, стрічка буде забита фотографіями щасливих людей у прорубах. Хрещення Господнє в масовій свідомості перетворилося на суміш зимового велнесу та народного фольклору. Ми йдемо за святою водою, як за енергетиком, занурюємося в крижану йордань, щоб «зарядитися здоров'ям» на рік вперед. Все це виглядає красиво і... абсолютно безпечно. Але якщо ми подивимося на стародавні ікони свята, нам стане не по собі.
Придивіться до візантійських фресок Богоявлення. Часто біля ніг Христа, у темних водах, іконописці зображували дивні, лякаючі фігури: чоловічків, що втікають у паніці, або змій, згорнутих кільцями. Це не декоративні рибки. Це мешканці безодні.
Стародавня Церква бачила в подіях на Йордані не мирне омовіння, а початок жорсткої битви. Бог заходить на ворожу територію. Він вторгається в стихію, яка віками належала смерті та хаосу, щоб завдати удару в саме серце темряви.
Вода як загроза
Для сучасної людини вода – це комфорт. Це теплий душ, пляж, кулер в офісі. Але для людини біблійної епохи велика вода – це завжди страх.
У старозавітній свідомості море та глибини асоціювалися не з відпочинком, а зі смертю та неконтрольованим хаосом.
Вода – це стихія, що погубила перший світ під час Потопу. Це Tehom – велика безодня, де живе Левіафан та інші чудовиська, вороже налаштовані до людини.
Географія Йордану лише посилює цю похмуру символіку. Ви замислювалися, куди тече ця річка? Йордан бере початок на висотах і прямує вниз, впадаючи в Мертве море. Це найнижча точка на поверхні планети, глибока западина, де немає і не може бути життя. Йордан – це буквально потік, що йде в смерть, у пекло землі.
У цю «мертву петлю» і спускається Христос. Він йде туди не як турист, що милується краєвидами, і не як паломник, що бажає очиститися. Йому не потрібна чистота – Він Сам є Джерелом чистоти. Він входить у цю каламутну, важку, бурхливу масу, як сапер входить у замінований підвал. Вода в той момент була не просто хімічною сполукою H₂O. Це була концентрована субстанція людського страху, гріха та безвиході, накопичена за тисячоліття. І десь там, на дні, у цій метафізичній темряві, затаїлося стародавнє зло.
Паніка стихії
Священне Писання описує реакцію природи на це вторгнення дуже емоційно. У Псалтирі є дивовижні рядки, які ми чуємо в храмі, але рідко вдумуємося в їх сенс: «Море виде і побіже, Йордан возвратився вспять» (Пс. 113:3).
Чому річка потекла вспять? Романтики скажуть – від радості. Богослови скажуть – від жаху.
Стихія, звикла бути носієм смерті, раптом зіткнулася з Автором життя.
Темрява не витримує Світла такої інтенсивності. Води Йордану «побігли», намагаючись витовкнути з себе Того, Хто був для них чужорідним, пекучим елементом.
Це була зустріч двох світів. Світу падшого, де править право сильного та закон розпаду, і Царства Небесного, яке ворвалося в нашу реальність. Церква, говорячи про цей день, підкреслює глобальність події: «Днесь Владика до Хрещення поспішає, щоб звести на висоту людство». Але щоб звести на висоту, потрібно спочатку спуститися на саме дно.
Полювання на Левіафана
Головна мета цього спуску – не просто «освятити воду», зробивши її придатною для пиття та окроплення квартир. Мета була набагато грізнішою. Святитель Кирило Єрусалимський у своїх «Оглашувальних повчаннях» формулює це з граничною чіткістю воїна: «Оскільки дракон гніздився у водах, то Він зійшов у води, щоб зв'язати сильного».
Христос йде у воду, щоб зустрітися з цим «драконом» віч-на-віч. Це пряме посилання на пророцтво царя Давида: «Ти розторг силою Твоєю море, Ти сокрушив голови зміїв у водах» (Пс. 73:13). Зверніть увагу: не «погладив», не «приручив», а сокрушив.
Богоявлення – це акт демілітаризації зла. Диявол, що вважав матерію та смерть своєю вотчиною, своїм неприступним бункером, раптом виявляє, що в нього більше немає безпечного місця.
Бог знаходить його навіть під товщею вод. Христос знищує силу зла в його ж лігві. Він перетворює воду з могили на джерело життя. Те, що раніше вбивало (потоп, шторм, безодня), тепер стає матерією Таїнства. Вода стає провідником благодаті, тому що в ній побував Переможець.
Світло в нашому хаосі
Що все це означає для нас? Ми як ніхто інший розуміємо, що таке хаос. Війна, невизначеність, страх за близьких – це наша «темна вода». Іноді здається, що ця чорна крижана товща змикається над головою, і дихати вже нічим. Ми відчуваємо себе піщинками, які несе шалений потік історії в якесь своє Мертве море.
Хрещення Господнє – це наймогутніше послання надії саме для такої ситуації.
Бог не стоїть на безпечному, сухому березі, викрикуючи нам інструкції: «Пливіть старанніше!». Він не кидає нам рятувальне коло з борту далекого корабля. Він пірнає до нас.
Він входить у наш крижаний потік. Він спускається в наші підвали, в наші окопи, в наші зруйновані домівки. Немає такої глибини відчаю, де не було б Бога. Немає такої темряви, яка була б для Нього занадто густою.
Якщо Христос не побоявся увійти в Йордан, що кишить духовними чудовиськами, значить, Він не боїться бути і в нашому житті, як би сильно воно не було покалічене війною. Він тут, щоб «сокрушити голови зміїв» – наших страхів, нашої ненависті, нашого безсилля.
Не шукайте магії і не бійтеся хаосу
Коли ви прийдете до храму за святою водою, пам'ятайте: це не магічне зілля. Вода набула особливої сили не тому, що над нею «прочитали заклинання», а тому, що її торкнувся Переможець.
Не бійтеся темної води навколо. Не бійтеся хаосу. Сам Господь уже спустився в цю безодню і проклав через неї шлях. Дракон повержений. Йордан потік вспять. Смерть втратила своє останнє слово.
