Блюзнірство з мощами в Києво-Печерській лаврі: паралелі з радянською владою
Сьогодні, коли весь світ облетіли фото блюзнірського поводження з мощами в Києво-Печерській лаврі, корисно згадати про аналогічну кампанію 100 років тому.
Прийшовши до влади, більшовики прийняли 23 січня 1918 р. Декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви». А вже в 1919 р. VIII з'їзд РКП(б) ухвалив рішення про «повне відмирання релігійних забобонів» і затвердив цілий ряд заходів для втілення цього рішення в життя. Одним з головних заходів була кампанія з розкриття мощей. Мета цієї кампанії була двоякою.
По-перше, передбачалося, що публічні розкриття мощей при зібранні народу покажуть, що ніяких святих мощей немає, а все це лише обман простодушних віруючих, «опіум для народу», як казав В. Ленін. По-друге, якщо віруючі будуть захищати свої святині від наруги – це буде чудовим приводом для репресій проти них.
Слід визнати, що своїх цілей більшовики в цілому досягли. Ставлення більшості народу до мощей було напів'язичницьким. Викрити «обман» з мощами – означало досить сильно похитнути віру в народі. І більшовикам це вдалося. Велику роль у цьому відіграло те, що дуже часто в раці знаходилися якісь частини справжніх мощей, а решта «тіла» доповнювалася з воску, дроту, вати та інших матеріалів.
Таким чином створювалося враження, що в гробниці знаходиться повністю все тіло, але це було не так. Крім того, всі ці матеріали з часом перетворювалися на труху, приваблювали комах, які часто там же і вмирали. Публічне розкриття подібної картини дійсно могло вбити ту напів'язичницьку віру, яка переважно була в народі. Не дивно, що після такого «викриття обману» люди без будь-якого страху руйнували храми, палили ікони і так далі. Ці публічні розкриття супроводжувалися складанням протоколу, який часто доповнювали вигаданими обставинами не на користь Церкви. Протоколи та інша антицерковна пропаганда публікувалися в журналі «Революція і церква».
Після перших же розкриттів, під час яких виявилося все те, що описано вище, патріарх Тихон 17 лютого 1919 р. видав указ «Про усунення приводів до глумління і спокуси щодо святих мощей», в якому доручав єпархіальному духовенству видалити всі зовнішні включення з мощевиків. Духовенство почало чистку рак і гробниць, але радянська влада розцінила це як спробу приховати «обман» і почала переслідування. У багатьох випадках віруючі висловлювали протест проти розкриття мощей, тим більше що часто члени комісій дозволяли собі явно блюзнірські дії щодо мощей: плювки, матірну лайку й інше. Це ставало додатковим приводом для розправ над людьми з боку влади.
В Україні антирелігійна кампанія почалася відразу ж після встановлення радянської влади в 1919 р. У Києво-Печерській лаврі були створені перші комісії з обліку церковних цінностей. Ці комісії на перших порах не займалися розкриттям мощей, а описували предмети, що мають матеріальну цінність: срібні та золоті оклади, ризи, богослужбові предмети та ін.
Розкриття мощей у Лаврі в 1920-х
Перші розкриття мощей у Києво-Печерській лаврі збіглися в часі з кампанією з вилучення церковних цінностей у зв'язку з голодом у Поволжі та інших регіонах. Метою цієї кампанії було не тільки пограбування Церкви, але й фізичне знищення тих, хто наважиться цьому чинити опір. «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найшаленішою і безжальною енергією, не зупиняючись перед придушенням якого завгодно опору» (лист В. Леніна В. Молотову 10.02.1922 р.). 23 лютого 1922 року ВЦВК опублікував Декрет «Про вилучення церковних цінностей для реалізації на допомогу голодуючим».
У Києві ця робота проходила під керівництвом Губкому і Народного комісаріату освіти УРСР. У Лаврі була створена спеціальна комісія, куди увійшли представники Народного комісаріату освіти, лікарські експерти, музейні співробітники. Ось деякі прізвища згідно з архівними документами:
· С. С. Яворський – представник Народного комісаріату освіти,
· Н. Ф. Кащенко – професор медицини, ботанік, член комісії з «природного пояснення збереження тіл»
· М. К. Каргер – археолог.
Дуже нагадує комісію, створену Мінкультом України в березні 2025 р. для «дослідження» мощей. До неї також входять різні біологи, археологи, зоологи й інші.
Збереглися протоколи від 1922 р., де зафіксовано розкриття кількох гробниць у Ближніх печерах. Наприклад:
· преподобний Ілля Муромець – комісія описала його мощі в протоколі як «могутнє чоловіче тіло з ознаками патології хребта і грудної клітини»;
· преподобний Нестор Літописець – «сухе тіло, добре збережене»;
· преподобний Агапіт Печерський – «муміфіковане тіло».
Протоколи розкриттів можуть вважатися лише відносно достовірними джерелами, оскільки вони складалися за єдиним шаблоном відповідно до Постанови про організацію розкриття мощей, прийнятої 16 лютого 1919 р. колегією Наркомюсту. Ось типові формулювання, що зустрічаються у багатьох протоколах:
· «Зірвано пломбір/печатку з раки… Відкрито кришку…»;
· «Виявлено: тіло, частково муміфіковане… шкіра темна, зморщена; м’які тканини місцями відсутні…»;
· «Виявлено кістки людські, складені без анатомічного порядку…»;
· «Включення: віск, вата, мотузка, фрагменти тканин…» і так далі.
У заключній частині протоколу належало писати: «ознаків "нетління", у церковно-догматичному сенсі, не встановлено; наявна природна муміфікація/скелетування…».
Згідно зі спогадами Н.В. Лінки, у «1922 р. були розкриті всі мощі у Ближніх і Дальніх печерах. У 33 гробах виявилися більш чи менш муміфіковані трупи, у 85 – людські кістки, складені без анатомічного порядку». За іншими даними, розкриття мощей розтягнулося на кілька років. Так, у 1924 р. проводилися різні маніпуляції з мощами: раки виносилися у наземні приміщення, мощі оглядалися і фотографувалися. Після цього частину мощей поміщали назад у печери, а деякі виставлялися у музейні вітрини.
У документах згадувалося, що екскурсоводи під час проведення екскурсій мали пояснювати «природне походження муміфікації» під впливом ґрунту та мікроклімату в печерах.
Музей атеїзму в Лаврі
29 вересня 1926 р. ВУЦВК і Рада народних комісарів УСРР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». При цьому у «містечку» було відкрито музей релігії та атеїзму, в якому мощі були представлені як «антропологічні експонати». Частина мощей перебувала у скляних вітринах, до них прикріплювалися ярлики: «муміфіковані останки», «антропологічний об’єкт XIII століття» тощо.
Крім музею атеїзму, в Лаврі розмістили театральний музей, музей діячів науки й мистецтва України, музей «Українка» або колекцію Потоцького, що складалася з бібліотеки, зібрання гравюр і літографій, картин, скульптур тощо (приблизно те саме, що планує влаштувати з Лаври нинішня адміністрація заповідника). Крім того, більшість корпусів Лаври було передано у житловий фонд.
Що відбувалося в цей час у Лаврі, ми дізнаємося зі спогадів Н.В. Лінки: «На Дальніх печерах кілька будинків було надано інвалідам Першої світової війни, які повністю втратили зір від дії отруйних газів. Ці нещасні сліпці нерідко втішалися випивкою в досить бурхливій і непристойній компанії. Монастирська готель з безліччю окремих кімнат і квартир була густо заселена сім’ями робітників і службовців сусідніх заводів і установ.
Тут же знаходилися монастирські погреби, які тепер були здані в оренду Вінтресту, що зберігав у них великі запаси вина. Службовці цієї установи нерідко брали проби зі свого товару, охоче пригощали сусідів і продавали спиртні напої. <…> До того ж багато вищих установ вважали, що музеї є своєрідним притулком <…> переважно членів партії, хворих, непрацездатних, а часто й просто алкоголіків. <…> Усе це дуже строкате різнорідне населення музейного містечка перебувало у стані постійної ворожнечі, суперечок і чвар».
У 1934 р. Всеукраїнське музейне містечко було розформоване. Від нього залишився антирелігійний музей, а частину експонатів з інших експозицій передано до різних київських музеїв. У 1930–1931 рр. з Лаври було видалено останніх монахів, усі храми остаточно закрито, а печери разом із мощами, що там перебували, стали частиною антирелігійної експозиції під назвою «підземний некрополь». За спогадами очевидців, під час екскурсій екскурсоводи, крім антирелігійної пропаганди, нерідко дозволяли собі глузування зі святинь.
Післяслово
Як бачимо, те, що було сто років тому за більшовиків, певною мірою повторюється і сьогодні. Логіка і тоді, і зараз одна й та сама: дискредитувати Церкву, позбавити народ можливості поклонятися святим мощам, запровадити на «місці святому» мерзоту спустошення. Богослужіння замінити музейними екскурсіями, християнську проповідь – антирелігійною пропагандою, святі мощі перетворити на «антропологічні експонати».
Під гаслом декомунізації нинішня українська влада точно копіює дії більшовиків, є їхньою ідейною спадкоємицею. Але зараз цього не прийнято помічати, зараз усі думають, що дії влади продиктовані патріотизмом і захистом країни. Так було і сто років тому. Але колись цей чад розвіється, і схожість із більшовиками стане очевидною. Доля більшовиків відома. Це вже історія. Про долю теперішніх гонителів Церкви можна лише робити припущення. Та одне безсумнівне: православну віру нашого народу знищити неможливо. Про це також свідчить історія.
