Коли одні страждають, а інші вимагають «справжнього миру»
Вся риторика УГКЦ і особисто Шевчука будується на «справедливості» у війні. Що цієї справедливості потрібно добиватися будь-якою ціною, не рахуючись ні з якими жертвами.
Глава УГКЦ Шевчук на конференції в Польщі вкотре висловився проти закінчення війни з РФ, повідомивши, що «справжній мир не має нічого спільного з пацифізмом». Він розкритикував ідею «миру будь-якою ціною» і заявив, що «справжній мир пов'язаний з правдою і справедливістю для жертв, відновленням міжнародного права та відповідальністю злочинців».
Під словами Шевчука про «відновлення міжнародного права та відповідальність злочинців» у нинішній ситуації можна розуміти лише капітуляцію РФ. Наскільки вона сьогодні реальна?
З огляду на стан на фронті, стан економіки та перспективи з міжнародною допомогою Україні така ймовірність вкрай низька. В той же час, в країні щоденно продовжує гинути безліч українців: і військових, і мирних. Чому Шевчук це ігнорує? Думається, причин тут декілька.
1. Більшість приходів УГКЦ знаходиться за кордоном, вони від війни не страждають. Більше того, українських біженців в ЄС (переважно православних) старанно обробляють уніатські клірики, і часто успішно. УГКЦ зростає.
2. Незважаючи на потужну експансію після Євромайдану на схід України, переважна частина українських приходів УГКЦ припадає на Західну Україну. Люди там майже не відчувають подиху війни. Якщо і трапляються прильоти, то дуже нечасто.
3. Кліриків УГКЦ не мобілізують, вони під бронею. А «потрібних» уніатам людей вони від війни «патріотично» приховують.
Вся риторика УГКЦ і особисто Шевчука будується на «справедливості» у війні. Що цієї самої справедливості потрібно добиватися будь-якою ціною, не рахуючись ні з якими жертвами. Тільки виходить, що греко-католики від цієї «ціни» страждають набагато менше за інших, оскільки їх у «військових» регіонах майже немає. Так, на Галичині теж «працюють» ТЦК, відправляючи прихожан УГКЦ на фронт. Але, мабуть, не настільки ефективно, щоб впливати на риторику уніатських лідерів.
На словах у нас «єдина країна». А на ділі трохи інакше: одна її частина страждає від війни, інша – закликає воювати до «справжнього миру».
