Чого Православ'ю чекати від Грузинського Патріарха Шіо?
Митрополит Шіо став Патріархом. Для Грузинської Церкви почалася нова епоха. Якою вона буде? Як це позначиться на всьому Православ'ї? Спробуємо розібратися.
11 травня 2026 р. митрополит Сенакський і Чхороцкуйський Шіо (Муджірі) був обраний предстоятелем Грузинської Православної Церкви. Закінчилася півстолітня епоха патріаршества Ілії II, який зміг не лише відродити ГПЦ після радянського тоталітарного періоду, але й стати без перебільшення батьком нації. Новим Патріархом став багаторічний учень і соратник Ілії II митрополит Шіо. Чи вдасться йому стати для грузинів тим же, ким був його попередник? Це покаже час. Але вже зараз можна сказати, що Шіо – це предстоятель іншого типу: не харизматичний національний символ, а, скоріш, ієрарх дисципліни, обережного консерватизму і канонічного порядку.
Давайте подивимося, в чому полягає його позиція щодо головних питань сучасного церковного життя. Почнемо з найважливішого для нас – українського питання.
Грузинська Церква і Україна
Досьогодні Грузинська Церква не визнала ПЦУ і главу цієї організації Сергія (Епіфанія) Думенка. Чи зміниться тепер позиція Грузинської Церкви? З великою ймовірністю – ні.
Коли в січні 2019 р. Патріарх Варфоломій видав Сергію Думенку Томос і закликав усі помісні Церкви визнати ПЦУ, митрополит Шіо вже був місцеблюстителем патріаршого престолу. Його позиція мала великий вплив під час вирішення цього питання. Тоді митрополит Шіо заявив так: «Ми ознайомимося з текстом Томосу, і рішення, звичайно, послідує після цього».
Минуло 7 років, а рішення про визнання так і не послідувало. Це не можна назвати технічною паузою. Це вже позиція. Відомо, що митрополит Шіо належить до тієї частини грузинського єпископату, яка блокує визнання ПЦУ.
Важливим сигналом стала зустріч митрополита Шіо і членів Синоду ГПЦ з делегацією УПЦ, що приїхала на похорон Патріарха Ілії в березні 2026 р. За повідомленнями ЗМІ, сторони говорили про братські відносини між Церквами України і Грузії та надію на зміцнення церковної єдності.
Важливо розуміти, що у самої Грузинської Церкви є болюча проблема Абхазії та Південної Осетії. Формально ці території знаходяться в канонічній юрисдикції ГПЦ, але за фактом там діють структури, що прагнуть до незалежності від Грузинської Патріархії.
Тому українське питання для Грузинської Церкви – це не лише питання відносин з Москвою, Києвом чи Фанаром. Це питання про те, чи можна ззовні перекроювати церковну територію помісної Церкви, якщо всередині цієї території є політичний конфлікт, невизнані утворення, а держава тисне на Церкву.
ГПЦ і Константинополь
Українське питання невіддільне від питання про Константинополь. Томос ПЦУ став перевіркою: чи приймуть помісні Церкви верховенство Фанара?
Нам не вдалося знайти прямих згадок щодо позиції обраного Патріарха Шіо, щоб відповісти на питання, як він ставиться до ідеї верховенства Константинопольського Патріарха. Але його позиція з питання Томосу ПЦУ вселяє обережний оптимізм.
Насправді, суперечка про ПЦУ – це суперечка про майбутній устрій Православ'я. Чи може перший за честю Патріарх одноосібно втручатися в життя іншої помісної Церкви? Чи може він приймати в спілкування ієрархів, що перебували поза канонічним спілкуванням? Чи може створювати нову церковну структуру без згоди Церкви, до якої ця територія раніше належала, і без загальноправославного рішення? Грузинська Церква не відповіла на ці питання голосним «ні». Але вона і не сказала «так».
Позиція ГПЦ з цих питань дуже важлива. Це давня Церква, яка переживала втрату і відновлення своєї автокефалії, територіальні втрати, яка має досвід протистояння зовнішньому тиску. ГПЦ перебуває в складних відносинах з РПЦ через Абхазію та Південну Осетію, вона не належить до «московського табору», а отже, її позиція обумовлена не конфліктом по лінії РПЦ – Константинополь, а споконвічною православною екклесіологією.
Від Патріарха Шіо не варто чекати публічного протистояння Фанарові. Але ймовірність того, що він стане провідником нової константинопольської екклесіології, дуже мала.
ГПЦ і екуменізм
Ставлення Патріарха Шіо до екуменізму потрібно розглядати в контексті грузинської церковної історії. У 1997 р. ГПЦ вийшла зі Всесвітньої ради церков (WCC) і Конференції європейських церков (CEC). За даними самого WCC, 17 травня 1997 р. було опубліковано лист настоятелів п'яти монастирів до Синоду з погрозою розриву спілкування з Патріархом Ілією через його екуменічну діяльність, а 20 травня 1997 р. Синод ГПЦ прийняв рішення про вихід із WCC і CEC.
Ресурс Public Orthodoxy пише, що церковний світогляд Шіо формувався в 1990-ті роки в Шіо-Мгвімському монастирі, коли там були популярні ідеї церковного ізоляціонізму. Наскільки їх дотримується митрополит Шіо, сказати складно. Але можна припустити, що те церковне середовище, в якому екуменізм сприймався як загроза православній ідентичності, справило на нього вплив. Тому навряд чи варто очікувати від ГПЦ екуменічної активності за Патріарха Шіо.
І це, до речі, також є фактором розходження з політикою Константинопольської Церкви, яка далеко зайшла на шляху екуменізму.
ГПЦ і канонічний лад
Одне з найцікавіших питань – стиль церковного управління Шіо. І він сильно відрізняється від стилю його попередника.
СПЖ вже писав про те, як місцеблюститель Шіо намагався навести канонічний лад в управлінні Церквою, «спираючись на молоде біле духовенство», що іноді викликало приховане невдоволення ієрархів «старої школи» Ілії II.
Що це означає? Церковне священноначаліє, єпископат – це чернецтво. Вони управляють Церквою, але повсякденне життя Церкви тримається не лише на архієреях і монастирях. Воно тримається на парафіях, настоятелях, викладачах, церковних адміністраторах, катехізаторах і так далі. Як правило, це люди сімейні, біле духовенство.
Шіо справді робить ставку на подібних людей, і це може означати ось що.
По-перше, він бачить церковну адміністрацію більш кваліфікованою і професійною. Шіо спирається на людей освічених, здатних працювати з документами, організовувати парафіяльне життя, вміючих комунікувати з сучасним суспільним середовищем, причому не лише церковним.
По-друге, Шіо в церковному управлінні спирається на правила, а не особисті домовленості. За Ілії II в управлінні Грузинською Церквою величезну роль відігравав особистий авторитет Патріарха. Такий тип управління міг утримувати єдність навіть за внутрішніх протиріч. Але після відходу такої фігури ця єдність може дати тріщину. І тут на допомогу приходять чіткі працюючі правила.
По-третє, це може означати зміну внутрішнього балансу: від авторитетних ієрархів старого покоління до більш освічених і адміністративно ефективних священників.
Тема спадкоємності має величезне значення для помісних Церков. Зараз у багатьох з них влада належить похилим ієрархам, що пройшли багато випробувань. Ті, хто приходять їм на зміну, часто не володіють їхнім авторитетом і харизмою. Та й умови життя змінюються кардинально і стрімко. Як у таких умовах направити церковний корабель у потрібне русло? Можливо, це ми дізнаємося на прикладі Грузинської Церкви.
ГПЦ і влада
Ще одне важливе питання: як Патріарх Шіо буде вибудовувати відносини зі світською владою.
Наразі позиції Грузинської Церкви та нинішньої влади багато в чому збігаються: захист традиційної сім'ї, неприйняття гендерної ідеології, демографія, національна ідентичність, історична пам'ять і суверенітет держави.
Наприклад, 17 травня 2025 р., в День святості сім'ї, вище керівництво Грузії взяло участь у церковних заходах. Серед них були прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе, спікер парламенту Шалва Папуашвілі, мер Тбілісі Каха Каладзе та інші вищі чиновники. Крім того, в урочистій ході взяли участь багато вчителів і держслужбовців. В той самий день митрополит Шіо похвалив владу за законодавчі кроки на захист традиційних цінностей, включаючи закон проти ЛГБТ-пропаганди і видалення поняття гендерної ідентичності з грузинського законодавства.
Ще один приклад. 1 травня 2026 р. митрополит Шіо прийняв у патріархії міністра закордонних справ і віце-прем'єра Маку Бочорішвілі, з якими він обговорив контакти з грузинською діаспорою і заходи до 1700-річчя проголошення християнства державною релігією в Грузії.
Але не можна сказати, що відносини митрополита Шіо з владою завжди були безхмарними. Наприклад, ГПЦ кілька разів зверталася до влади щодо звільнення частини затриманих протестувальників і журналістки Мзії Амаглобелі. Один раз це питання перед прем'єр-міністром Іраклієм Кобахідзе піднімав сам митрополит Шіо, але влада не пішла назустріч Церкві.
Чи зможе Патріарх Шіо знаходити точки дотику із владою і не стати частиною політичної системи? Зробимо обережне припущення – зможе.
ГПЦ і моральні устої суспільства
В етичній сфері припущення можна висловити вже не обережно, а впевнено: Шіо жорстко відстоює церковну позицію в галузі моралі.
Наприклад, 17 травня 2025 р. він заявив, що за останні десятиліття чисельність грузинського народу скоротилася з п'яти мільйонів до трьох мільйонів семисот тисяч, і пов'язав це, серед іншого, з тривожною статистикою абортів. Шіо назвав аборт «найтяжчим гріхом» і «вбивством людини в утробі матері», а ембріон – зачатою людиною.
Водночас він говорив не лише про моральну оцінку, але й про практичні заходи: просвітництво, програми для старшокласників, соціальні ініціативи Церкви і держави, закони, які будуть регулювати питання абортів.
Це дає надію, оскільки на наших очах у питаннях ЛГБТ, абортів, евтаназії і так далі відбувається ерозія позиції багатьох релігійних конфесій. Протестантські деномінації здебільшого уже давно прийняли ліберальну ідеологію, Ватикан дозволив своїм священникам благословляти гомосексуальні пари, і навіть деякі представники помісних Православних Церков здійснюють вельми двозначні вчинки. Як приклад можна навести підкреслено публічне Хрещення усиновлених дітей гей-пари главою Американської архієпископії Константинопольської Церкви в США Елпідофором (Ламбрініадісом).
Грузинська Церква за Шіо може стати одним з центрів опору цій новій ліберальній ідеології.
Висновок
Підводячи підсумок цього короткого огляду поглядів митрополита Шіо на сучасні проблеми, тезисно відповімо на питання, винесене в заголовок: чого Православ'ю чекати від Патріарха Шіо?
По-перше, продовження політики невизнання ПЦУ.
По-друге, мовчазного неприйняття претензій Константинопольського Патріархату на главенство в Православ'ї.
По-третє, посилення консервативного табору в Православ'ї. Категоричного неприйняття ліберальної повістки в моральній сфері.
По-четверте, дистанціювання від екуменічних структур і процесів.
По-п'яте, появи моделі так званого постхаризматичного церковного управління, яке буде базуватися не на особистості Патріарха, а на церковних інститутах і правилах. Якщо Патріарх Шіо зуміє це здійснити і водночас не допустити домінування адміністративного начала над началом соборним, досвід ГПЦ буде важливим для інших помісних Церков.
По-шосте, діяльність Шіо як Патріарха може дати зразок церковно-державної моделі. Якщо ГПЦ зуміє плідно співпрацювати з владою з питань захисту сім'ї, традиції та історичної пам'яті, але не стане частиною політичної системи, це також послужить орієнтиром для багатьох помісних Церков.
Допомоги Божої новому Патріархові в усіх благих справах!
