Від прайду до вівтаря: як ЛГБТ-порядок денний входить у церковну свідомість
У Європі нині сезон гей-парадів. Деякі церковні структури також поспішають висловити свою солідарність. Як при цьому змінюється церковна свідомість?
Сезон гей-парадів 2026 року в самому розпалі: 12 червня, Тель-Авів – 100 тисяч осіб, 13 червня, Відень – 320 тисяч, 16 травня, Брюссель – 216 тисяч.
Цифри великі, але справа навіть не в них. Христос посилав Своїх учнів у світ «як овець серед вовків» (Мф. 10, 16), але при цьому учні мали бути сіллю: «Ви – сіль землі» (Мф. 5, 13). Тоді перебування серед вовків не було страшним. Але далі Господь попереджає: «Коли ж сіль утратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні на що не придатна, хіба що викинути її геть на потоптання людям» (Мф. 5, 13).
Саме це ми й бачимо сьогодні. Небезпека не в самих гей-парадах, а в тому, що християни перестають бути «сіллю землі». Поступово, маленькими кроками відступають від заповідей Божих і флуктуюють до інших заповідей: терпимості, благословення, інклюзії тощо. І ось уже в церковній свідомості ЛГБТ-ідеологія стає нормою, а Євангеліє – просто нагадуванням про те, що було колись давно.
Як прайд входить до вівтаря
У травні 2026 р. у Вюрцбурзі в католиків відбувся Queer-Gottesdienst («квір-богослужіння»). Його відвідали кілька сотень осіб, перед храмом утворилася черга. Але показова фраза, яку озвучили організатори: «Раніше такі богослужіння відбувалися на узбіччі, сьогодні ми в самому вирі подій».
Це не випадкова обмовка. Те, що раніше відбувалося десь на периферії і вважалося маргінальним, сьогодні стає в центр церковної самосвідомості. Раніше десь якийсь, надміру оригінальний священник міг здійснити якусь церковну дію для представників нетрадиційної орієнтації. Сьогодні подібне стає правилом доброго тону і чи не мейнстримом.
У Вюрцбурзі лунали заклики до «безумовного визнання людської гідності в церкві та суспільстві – незалежно від статі, сексуальності чи способу життя». Але як же Царство Небесне, до якого «не ввійде в нього ніщо нечисте і ніхто, хто чинить мерзоту і неправду...» (Одкр. 21, 27)? Чи церква вже не веде туди своїх вірних?
А ось риторика німецького католицького священника Буркхарда Хозе. На його думку, йдеться про необхідність «корекції попереднього церковного уявлення про стать». Тобто слова: «І сотворив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 27) потребують коригування з урахуванням «квір-життєвих реалій».
В іншому німецькому місті, Пфорцхаймі, католицька і протестантська громади відкрито підтримали Christopher Street Day. Вони заявили, що потрібно поважати гідність «квір-людей», визнавати різноманіття сексуальної ідентичності та боротися за їхні права.
У місцевій пресі риторика аналогічна: «Бог створив нас у різноманітті й єднає нас. Ми твердо переконані, що кожна людина – незалежно від релігії, походження, соціального статусу чи сексуальної ідентичності – створена Богом і улюблена Богом».
У цих словах – погано прихована маніпуляція. Мовляв, якщо Бог любить усіх, значить, і ЛГБТ теж. А якщо Бог любить гомосексуалістів, отже ЛГБТ – це добре. Але Євангеліє говорить інакше. Так, Христос любить грішників, але Він спасає їх від гріха, а не легалізує гріх. Закликає до покаяння, а не приспає їхню совість.
Коли до Христа привели жінку, спійману на перелюбстві, Господь каже не лише: «Я не засуджую тебе», але й: «Іди і надалі не гріши» (Ін. 8, 11). Нині ж прийнято цитувати першу фразу і геть ігнорувати другу.
Ще один свіжий приклад: 12 червня 2026 р. католицький архієпископ Мілана Маріо Дельпіні очолив месу для членів італійської ЛГБТ-групи Gruppo del Guado в церкві San Carlo al Lazzaretto. Під час проповіді він сказав присутнім: «Господь пов'язав Себе з вами і вибрав вас... тому що Він любить вас».
Риторика та сама, і її також підхопили ЗМІ. Італійська Corriere della Sera також написала, що архієпископ відправив месу в храмі «веселкової тусовки (movida)» і що Господь любить усіх. Причому це не поодинока подія. На сайті Gruppo del Guado розміщено календар зустрічей, де зазначені регулярні меси в церкві San Carlo al Lazzaretto та заходи, пов'язані з Milano Pride. Це означає, що Міланська католицька архієпископія займається темою ЛГБТ на постійній основі.
Ще один італійський кейс – документ «Lievito di pace e di speranza», прийнятий 25 жовтня 2025 р. в рамках синодального шляху Католицької церкви в Італії. У цьому документі йдеться про протидію насильству та дискримінації, включно з гомофобією та трансфобією, а також про пастирські «визнання та супровід» гомосексуальних і трансгендерних людей, які є католиками.
Знову звернімо увагу на ключові слова: «визнання», «супровід», «недискримінація», «гендерна ідентичність», «трансгендерні люди». Це все поняття, які займають центральне місце в риториці священноначалля Католицької церкви в Італії.
Позиція православ'я: вірність чи ерозія свідомості?
Протестантські деномінації здебільшого закрили питання ЛГБТ: вони це прийняли і живуть далі. Католицька церква ще не дійшла до повного прийняття гей-ідеології, але рухається в тому ж напрямку. А що православні? Вони стійко зберігають вірність Євангелію чи теж ідуть шляхом прийняття, тільки дещо відстали від інших?
Ось кілька прикладів нинішнього прайд-сезону. 13 червня 2026 р. Синод Болгарської Православної Церкви виступив проти проведення Sofia Pride 2026. У заяві сказано, що сім'я, заснована на «благословенному шлюбному союзі чоловіка і жінки», є природним і богоустановленим середовищем для народження та виховання дітей.
Румунська Православна Церква також виступила проти Bucharest Pride приблизно з такою ж аргументацією. Інші Помісні Церкви також висловлюють своє неприйняття ЛГБТ-ідеології.
Однак є й тривожні сигнали. Кіпрський богослов Феодорос Кіріаку заявив, що Православна Церква повинна переглянути свою пастирську практику щодо ЛГБТ з урахуванням сучасних наукових даних. А те, що Священне Писання прямо засуджує гомосексуальність та інші збочення, Феодорос вважає пережитком минулого. Він вважає Євангеліє «історичним текстом», який виражав уявлення зовсім іншої епохи. Цей текст можна замінити або відредагувати, привести у відповідність до сучасної науки.
Ще раніше висловлював симпатію щодо ЛГБТ глава Архієпископії Константинопольського Патріархату в США, архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс). Він стверджував, що Церква приймає всіх, у тому числі представників ЛГБТ, і що вони «лише зараз намагаються здобути гідність і повагу».
В іншому інтерв'ю Елпідофор заявив, що Церква не може розділяти людей за їхньою сексуальною поведінкою, а перетворення сексуальної поведінки людини на критерій прийняття чи відкидання, на його думку, є «цілковито антихристиянським».
Архієпископ Критський Євгеній (Константинопольський Патріархат) говорив, що його обійми відкриті для гомосексуальних людей, тому що вони «наші брати і сестри», хоча й з «іншою сексуальною орієнтацією».
Перший у Православ'ї офіційний документ на підтримку ЛГБТ опублікували у Фінляндській Церкві Константинопольського Патріархату. «Церква – це Тіло Христове. Виключення деяких членів тіла – заперечення їхньої ідентичності – завдає болю не лише цим людям, але й калічить саму спільноту, ранить Церкву і позбавляє її повноти, робить її слабшою. У Церкві всі – абсолютно всі, незалежно від статі, сексуальної орієнтації, етнічного походження, кольору шкіри, стану здоров'я, соціального становища тощо – повинні почуватися в безпеці і бути по-справжньому почутими та прийнятими», – сказано в постанові Собору Фінляндської Церкви в листопаді 2025 року.
Україна: між вірністю та євроінтеграцією
В Україні тема ЛГБТ поки що не ввійшла так безпосередньо в церковний обіг, як у європейських країнах. Але нинішня українська влада вже активно зайнялася її просуванням. Так, голова ДЕСС В. Єленський заявив, що питання ставлення до ЛГБТ викликатимуть напруження в міру виконання Україною зобов'язань на шляху до вступу в ЄС, але запевнив, що релігійні організації заради такої високої мети готові до компромісів.
Ще один представник влади, спікер Верховної Ради Р. Стефанчук обговорював з представниками ЛГБТ проєкт нового Цивільного кодексу, який має забезпечити «необхідний суспільний баланс» і відповідати європейським стандартам.
Україна рухається до членства в Євросоюзі. Цей шлях передбачає виконання багатьох умов: високі правові стандарти, боротьбу з корупцією тощо. Серед них – ЛГБТ-ідеологія. Боротися з корупцією важко, набагато легше змусити українські конфесії змінити своє ставлення до ЛГБТ. Принаймні, так думає влада.
Спочатку вони беруть зобов'язання перед ЄС, потім вводять ці норми в законодавство, а потім вимагають від церков не заважати, «шукати баланс» і «йти на компроміс».
Але в результаті цього «компромісу» будь-яке слово про гріх, покаяння, боротьбу зі пристрастями може бути оголошене дискримінацією, нетерпимістю або перешкодою на шляху євроінтеграції. А ті, хто це слово насмілиться сказати, можуть бути визнані загрозою національній безпеці.
Як змінюється церковна мова
У всій цій історії найважливіше і найстрашніше – це зміщення понять. Якщо раніше в центрі церковної свідомості були поняття віри, спасіння, гріха, покаяння, цнотливості, сім'ї, пристрасті та чесноти, то сьогодні ці поняття відходять на периферію свідомості. На перше місце виходять інші слова: права, гідність, ідентичність, визнання, інклюзія, безпечний простір, недискримінація, гендерне різноманіття тощо. Саме цими поняттями оперують багато священників та ієрархів у країнах Європи. По суті, створюється нова церковно-ліберальна мова, новомова за Орвеллом.
Христос говорить: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 4, 17). Нова церковно-ліберальна мова говорить: «Визнайте нас такими, якими ми є».
Євангеліє кличе людину звільнитися з рабства пристрастей. Нова мова пропонує Церкві перейменувати пристрасть на ідентичність. Господь говорить: «Царство Небесне силою береться, і ті, що докладають зусиль, здобувають його...» (Мф. 11, 12). Новомова говорить: «Домагайтеся визнання і поваги до своєї орієнтації».
Питання ЛГБТ для Церкви – це не просто питання сексуальної моралі. Це питання про те, чи збереже Церква право називати гріх – гріхом, пристрасть – пристрастю, падіння – падінням. За великим рахунком, Церква бореться за право говорити людям правду. Не людську правду, яка в кожного своя, але правду Божу. А сучасний світ закликає і навіть зобов'язує Церкву брехати.
Брехати про те, що грішникам не буде покарання, що покаяння зайве, що боротьба з гріхом – марна трата часу. Все це сьогодні обговорювати не прийнято. Хороший тон – висловлювати толерантність і абстрактну «любов». Але не слід забувати й такі слова Христа: «Бо хто постидиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того постидиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами» (Мк. 8, 38).
