Знати Бога – це не знання про Бога
Міражі шкільного богослов'я зруйнуються відразу ж після приходу смерті, яка розіб'є шкаралупу наших крихких людських уявлень про Бога.
Первосвященицька молитва – один з найулюбленіших мною уривків Святого Письма. Її ми читаємо на літургії в цей недільний день. Вона про нашу єдність з Богом, про радість і про любов. Тобто про те, чого найбільше не вистачає душі, і до чого вона найчастіше прагне.
Життя вічне, як його охарактеризував сам Спаситель, є знання Єдиного істинного Бога і посланого Ним Ісуса Христа. Але що це за знання? У нашому розумінні знання – це сума уявлень про те, чому навчають у богословських навчальних закладах. Але можна поставити питання медикам. При всьому багатстві тих знань, які нам дає сьогоднішня медицина, чи може хоч один учений сказати, що є людина? Ми можемо описати найрізноманітніші механізми її життєдіяльності, роботу внутрішніх органів і т. п., але чим є по суті людина? Це не знає ніхто. Що є особистість, чим вона відрізняється від індивідуальності? Що таке свідомість людини, і де вона взагалі знаходиться? Але ж людина – це цілком собі доступний об'єкт для дослідження і вивчення, на відміну від Бога, сутність якого недоступна навіть найвищим ангельським силам.
Але тим не менш «богопізнання» у нас зводиться до розсудкового аналізу священних або святоотцівських текстів, висновків логіки, інтелектуальної інтерпретації вивченого матеріалу. Про це знання Бога говорить Христос у первосвященицькій молитві? Визначення, поняття, що мають багатогранні відтінки лексичних значень і індивідуального сприйняття – це нескінченні темні лабіринти, якими блукає засліплена егоїзмом душа.
Життя вічне передбачає не знання слів про Бога, а знання самого Бога. Так само, як і укладення шлюбу між чоловіком і жінкою відбувається не в процесі вивчення книг з анатомії та психології, а в безпосередній близькості особистого знайомства. Це спілкування віч-на-віч. Тільки тоді Бог починає відкриватися нам таким, яким ми можемо Його зрозуміти, і в тій мірі, в якій можемо вмістити.
Духовний практик від богословствуючого теоретика тим і відрізняється, що перший молиться, а другий міркує про Бога. Практик занурений у внутрішню тишу, а теоретик у зовнішню суєту. Перший весь час мовчить, а другий безперервно розмовляє. Практик розуміє, що вийти зі світу, який лежить у злі (1 Ін. 5:19), означає вийти з світу думок, з пекла бажань, і увійти в життя Духа, живучи благодаттю. Теоретик з головою занурюється в світ жорстоких конфліктів, гнітючих умов життя, у нього немає часу для молитви, все його життя проходить у виснажливій суєті і багатотурботливості. При цьому він десятки років знаходиться в церковній огорожі, а, можливо, і в священному сані, не бачачи ніяких плодів Духа Святого в своїй душі і не маючи ні краплі благодаті. Однак він щиро вважає, що служить Богу. Практик, в цей же час безперервно перебуваючи в Дусі Святому, при відсутності всяких мисленнєвих рухів, наповнює свою душу благодаттю, спасає себе і захищає весь світ духовним щитом безперестанної молитви.
Більшість людей, які вважають себе професіоналами в області релігії, навіть не здогадуються про те, що всі їхні уявлення про Бога не більше ніж гра уяви і вигадки їх власного розуму.
Наші фантазії про Бога не є Бог, а лише ідол, якого зводить у нашому розумі наше егоїстичне мислення. Богопізнання вимагає від нас перш за все присутності того, що робить нас спорідненими Богу. Того, що відкриває саму можливість мати знання Бога. Тобто спочатку людина повинна здобути благодать Духа Святого, а вже потім пізнавати Бога в цій благодаті. Наявність благодаті не залежить ані від інтелектуальних здібностей, ані від розумового потенціалу. Її цікавить тільки чистота серця і смирення душі.
Міражі шкільного богослов'я зруйнуються відразу ж після приходу смерті, яка розіб'є шкаралупу наших крихких людських уявлень про Бога. Тому що в основі всіх цих висновків лежить фундамент гордовитих оман, замішаний на невігластві і втраті сенсу життя.
Тоді ми зрозуміємо, що без Бога немає і не може бути ніякого «індивідуального існування», а те, що ми вважали за таке, є егоїстична брехня і фантазії самості.
Спортивний коментатор уловлює найдрібніші і, здавалося б, незначні події, пов'язані з грою спортсменів. Рибалка дуже добре розбирається в тому, де, коли і на що найкраще ловити рибу. Кухар знає відтінки смаку і способи приготування тих чи інших продуктів. Богослов знає всі особливості біблійного тексту і його інтерпретації в інших мовах. Він може розповісти, як розумівся той чи інший уривок Святого Письма святими отцями в різні епохи серед різних народів. Всі ці знання кожен з фахівців залишить тут, на землі, оскільки в іншому світі вони вже будуть не потрібні.
І тільки той, хто уважно стежить за своїм розумом, збираючи його в серці і не дозволяючи думкам розсіюватися і кружляти по світу, досягне тієї мети, заради якої прийшов у цей світ. Теоретик знає, в чому різниця між маніхеями і мандеями, борборитами і боніфратрами. Але він може так і ніколи не дізнатися того замилування, про яке знає проста малограмотна бабуся, яка стоїть в сльозах і молитві перед простенькою паперовою іконкою Божої Матері. Одні знання приходять на зміну іншим, але тільки благодать Божа залишається незмінною і вічною. Все, що народжується в цьому світі, рано чи пізно старіє і вмирає, і тільки Бог залишається вічно Юним. Радість і любов, розчинена з печаллю і милосердям, привертають до нас милість Божу, яка народжує в серці щиру доброзичливість і співчуття до всіх людей без винятку. Так в душу приходить благодать і з'являється радість у Дусі Святому.
У такій співчуваючій Любові наш дух прокидається і преображається. Любляче серце вже не ділить світ на друзів і ворогів, на тих, хто вірить у Бога або хто Його заперечує, воно плаче про кожну людину і не може без сліз дивитися на світ, що гтне в гріхах. У Церкві дедалі більше й більше стає професіоналів у царині релігії.
Рівень освіти, знання, вміння та навички семінаристів, а також слухачів духовних академій зростають з кожним роком. Але чомусь усе менше й менше стає молитовників за весь світ.
Дедалі рідше зустрічаються простота, скромність і смиренність. Жива вода ніколи не побіжить із богословських книжок і наукових статей. Її носять у живих і добрих серцях. У вченого теоретика розум наповнений знаннями, а у практика серце наповнене солодким нектаром Духа Святого. Розповідати, як потрібно спасатися іншим, завжди простіше, ніж спасатися самому.
Наша мета – не знання, а радість у Бозі та єдність із Ним. А через Нього – і з усім Божим світом. Христос не молить Отця про весь світ, Він молить Його про Своїх, тих, яких дав Йому Отець.
А ми хто? Чи потрапляємо ми в категорію тих, про кого молиться Христос? «По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, що будете мати любов між собою» (Ін. 13:34-35). Це єдиний критерій, за яким можна оцінити нашу приналежність до християнства. Якщо у світі буде хоча б одна людина, до якої ти маєш неприязнь, то вхід до Царства Божого буде перед тобою закритий. Якщо ти будеш ненавидіти цілий народ, то ворота пекла з радістю відчинять перед тобою свої двері. І там, у цьому мороці, смороді й стражданнях, ти можеш цілу вічність ставити собі запитання: «А чи варта була моя ненависть у цьому короткому земному житті того, щоб обміняти її на нескінченну муку»?
