Пророчества о воде: зачем Иордан потек вспять и почему огонь сошел на воду
У Хрещенський святвечір ми читаємо про те, як пустеля стає садом, а гірка вода – солодкою. Чому ці давні тексти є ключем до розуміння головної таїни свята?
У Хрещенський святвечір, як і в Різдвяний, звершується особливе богослужіння – Часи навечір’я, або, в народі, Царські Часи. На цій службі ми не побачимо царя, зате почуємо багато корисних і повчальних біблійних читань.
Череду старозавітних читань на першому часі відкриває пророцтво Ісаї про преображення безводної пустелі та необжитої країни (Іс. 35:1–10). За словом пророка, земля, яка раніше висихала й в’янула, оживе з приходом на неї Бога Спасителя. Тоді люди сповняться «радісним окликом, і радість вічна буде над їхніми головами; вони знайдуть радість і веселість, а печаль і зітхання відійдуть» (Іс. 35:10).
Святі бачать це духовне преображення, що здійснюється через Хрещення, у двох вимірах – і суспільному, і особистому.
Святитель Кирило Олександрійський пояснює: «Пустелею називається язичництво, яке було позбавлене богопізнання і перебувало в крайній неплідності… Але ця пустеля зрадіє, коли прийме в себе води Божественного вчення». А святитель Василій Великий додає: «Пустеля розквітне, мов крин (лілія), бо благодать Святого Духа, що вилилася в Хрещенні, перетворює неплідність людської природи на квітучий сад чеснот».
Очищення душі
На третьому часі також читається пророцтво Ісаї (Іс. 1:16–20), але воно вже має повчальний характер. Пророк переконаний, що самого факту преображення світу й людини недостатньо. Його має супроводжувати глибоке покаяння, а за ним – доброчесне життя.
«Омийтеся, очистіться; усуньте лукаві вчинки ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло; навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову» (Іс. 1:16–17), – наставляє Ісая.
Святитель Іоанн Златоуст тлумачить це місце так: «Не просто тілесне обмивання заповідає Господь, але очищення душі від усякої скверни гріха. Бо яка користь омити тіло, якщо душа залишається нечистою?». Преподобний Єфрем Сирін пише: «Коли каже “омийтеся”, вказує на таїнство Хрещення, а коли додає “очистіться” – на покаяння після Хрещення».
Вода спасіння
На шостому часі ми знову зустрічаємося з пророком Ісаєю. Він продовжує сповіщати людям хрещальну радість. Тепер слово пророка звернене до тих, хто вже прийняв духовну благодать. Який результат такого одухотворення? «З радістю будете черпати воду з джерел спасіння» (Іс. 12:3), – відповідає Ісая.
Святитель Григорій Богослов пояснює: «Джерела спасіння – це благодатні дари Святого Духа, що виливаються в Хрещенні. Хто приступає до цих вод з вірою, той черпає не просто воду, а благодать Божу». Блаженний Феофілакт Болгарський доповнює: «Ці джерела – Таїнства Церкви, головне з яких – Хрещення, де людина народжується для нового життя».
Святі отці наголошують, що духовне життя завжди є динамічним.
Недостатньо зупинитися лише на прийнятті Хрещення. Недостатньо й одноразового покаяння, про що часто говорять протестанти. Душа постійно має підкріплюватися Таїнствами як живильною поживою, без якої вона просто помре.
Час сприятливий
Богослужіння Царських Часів завершується дев’ятим часом, на якому читається звернення Бога до людини, виголошене устами «старозавітного євангелиста»: «У час сприятливий Я почув тебе, і в день спасіння допоміг тобі, і Я буду оберігати тебе» (Іс. 49:8).
Святитель Афанасій Великий коментує ці слова так: «Час сприятливий – це час пришестя Спасителя, коли Він явився для спасіння всіх народів. У Хрещенні Господньому відкрився шлях до усиновлення Богові для всього людства».
І знову радість, і знову торжество. Господь не лише прийшов на землю, щоб спасти нас, але й для того, щоб зробити нас Своїми улюбленими дітьми. Це ще одне нагадування про те, що Бог ніколи не залишає нас у біді.
Якими б ми не були – грішними чи благочестивими – Він однаково нас любить. Від когось чекає покаяння й виправлення, від когось – утвердження в чеснотах. Кожному Він дає унікальний талант і доручає особливий духовний уділ. Лише від нас залежить, чи станемо ми гідними працівниками на Його винограднику.
Космос і вода
Богослужіння свята Богоявлення розпочинаються вже вранці напередодні Хрещення. Після Літургії святителя Іоанна Златоуста звершується велика вечірня, на якій читаються 13 паремій, що розкривають різні духовні сторони торжества.
Перша святкова паремія взята з Книги Буття (Бут. 1:1–13) і оповідає про створення Богом світу. Яке відношення має процес світотворення до Хрещення? Безпосереднє й пряме. Адже вже в перший день творіння на землі з’явилася вода, над якою ширяв Дух Божий. А вода, як ми знаємо, є головною матерією Таїнства Хрещення.
Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Як на початку Дух носився над водами, так і при Хрещенні Дух сходить на води, освячуючи їх для нового творіння людини».
«Вода під тверддю» і «вода над тверддю», описані в Книзі Буття, мають різні фізичні стани – рідкий і газоподібний.
Таке порівняння зроблене не випадково. Воно прообразує два стани людської душі до і після Хрещення – ветхий, гріховний, і новий – освячений та просвітлений Божественною благодаттю.
Море розступається
Друга і третя паремії запозичені із законоположної Книги Виходу. Обидві присвячені чудесам, звершеним Мойсеєм під час сорокарічного мандрування юдеїв пустелею.
Спочатку йдеться про перехід богообраного народу через Червоне море «яко по суху» і загибель у його водах єгиптян-гонителів (Вих. 14:15–18, 21–23, 27–29). «Море, що розступилося перед Мойсеєм, прообразувало купіль Хрещення, в якій гине мислений фараон – диявол зі своїм воїнством», – вважає преподобний Єфрем Сирін.
Юдеї перейшли на інший берег моря сухими й неушкодженими. Так і охрещена людина, що отримала благодать у Таїнстві, залишається неушкодженою від підступів лукавого. Навіть якщо спокуси спіткають її в житті, вони не завдають смертельної шкоди.
Наступне читання також присвячене воді. Воно розповідає про підсолодження гірких вод місцевості Мерра через кинутий у джерело кусок дерева (Вих. 15:22–16:1). Ця подія стала прообразом того, як занурення в купіль образу Хреста Христового робить хрещальні води цілющими. Святитель Кирило Олександрійський зазначає: «Дерево, що підсолодило гіркі води, є образом животворчого Хреста, яким освячуються води Хрещення».
Йордан повертає назад
Четверта хрещенська паремія взята з Книги Ісуса Навина (Нав. 3:7–8, 15–17). Те, що особа юдейського вождя прообразувала Особу Господа Ісуса Христа, не потребує зайвих пояснень. Головним досягненням війська під його проводом стало завоювання хананського міста Єрихона – твердині Землі Обітованої.
Під час переможного походу воїнам потрібно було переправитися через бурхливі води Йордану – знову відсилання до місця Хрещення Господнього. За Промислом Божим тут сталося те саме чудо, що й на Червоному морі. Першими у воду ввійшли священники з головною святинею – Ковчегом Завіту – і вода розступилася перед ними.
Блаженний Феодорит Кирський підсумовує: «Як Ісус Навин увів народ у Землю Обітовану через Йордан, так Ісус Христос вводить нас у Царство Небесне через Хрещення».
Наступні дві паремії також пов’язані з водами цієї ріки. П’яте читання (4 Цар. 2:6–14) змальовує образ пророка Іллі, який передає духовну владу своєму наступнику Єлисею під час переходу через Йордан. Він знімає з себе милоть (плащ – характерний одяг ізраїльських пророків), ударяє нею по воді – і вода знову розступається перед праведниками. Після цього чуда Єлисей просить учителя: «Нехай дух, що в тобі, буде на мені подвійно» (4 Цар. 2:9).
Так і сталося після вознесіння Іллі на небо на вогняній колісниці. Єлисей став власником його милоті й звершив нею таке саме чудо на Йордані. «Милоть Іллі, що розділила Йордан, прообразує благодать Хрещення, яка відділяє ветху людину від нової», – переконаний святитель Григорій Богослов.
Зцілення прокази
Текст шостої паремії також узятий із 4-ї Книги Царств. Тут перед нами постає інший герой – Неєман Сирійський. Він був воєначальником царського війська, але страждав від тяжкої хвороби – прокази.
По допомогу воєвода звернувся до того ж пророка Єлисея. Той, знаючи про чудотворні властивості Йордану, повелів страждальцю сім разів зануритися у його води – після чого настало зцілення. Відтоді Неєман докорінно змінив своє життя, зрікся язичництва і увірував у Бога Ізраїлевого.
Святитель Амвросій Медіоланський пояснює це чудесне зцілення так: «Як Неєман очистився від прокази у водах Йордану, так і ми очищаємося від прокази гріха у водах Хрещення».
Наступні паремії присвячені історіям юдейських патріархів і суддів. Восьме читання на хрещенській вечірні розповідає про зустріч Якова з ангелами та взяття його під їхнє небесне заступництво (Бут. 32:1–10).
Ця історія нагадує вірному, що після Хрещення його постійними охоронцями стають ангели Божі.
«У Хрещенні людина отримує ангельське заступництво для боротьби з духовними противниками», – стверджує преподобний Єфрем Сирін.
Місто, в якому Якову було явлене це одкровення, отримало назву Маханаїм (євр. – «два війська»). Імовірно, це пов’язано з тим, що патріарх зустрів два ангельські чини. Святитель Кирило Олександрійський бачить у цьому образі подвійного війська подвійну Божественну охорону охрещеного – небесну й земну.
Немовля в кошику
Дев’ята паремія знову взята з Книги Виходу (Вих. 2:5–10). У ній згадується дитинство Мойсея та історія про те, як він, будучи немовлям, був урятований дочкою фараона з вод Нілу. Вона покликала до палацу матір дитини, яка, власне, й поклала сина біля ріки в очеретяному кошику, щоб єгиптяни не вбили юдейське немовля. Тоді врятованому дали ім’я Мойсей, що означає «взятий з води».
Святитель Григорій Ниський зауважує: «Як Мойсей був урятований із вод, так і ми спасаємося водами Хрещення».
Десяте читання відсилає нас до епохи суддів, коли юдеями керували воєнні та духовні вожді, які звіщали їм волю Божу. Одним із них був Гедеон — воєначальник, що боровся з язичництвом і переміг вороже плем’я мідіянитян.
У Книзі Суддів (Суд. 6:36–40) розповідається про чудо духовного укріплення Гедеона перед битвою з язичниками. Тоді вождь розстелив на току руно (острижену вовну) і пообіцяв Господу, що якщо вранці росою буде змочене лише руно, а все довкола залишиться сухим, – він піде переможним походом на ворогів.
Так і сталося: вранці земля була сухою, а з вовни воєначальник вичавив цілу чашу води. Наступного ранку чудо звершилося у зворотному порядку: руно було сухе, а земля навколо – волога від роси. Після цього Гедеон остаточно довірився Богові й здобув бажану перемогу.
Духовне тлумачення символізму роси на вовні запропонував блаженний Августин: «Роса на руні – це образ благодаті Святого Духа, яка рясно зливається в Хрещенні».
Відтоді вислів «руно зрошене» став богословською метафорою, яку часто використовують у духовній літературі та різних акафістах.
Святі отці в образі вологої вовни також бачать Пресвяту Богородицю, на Якій спочив Дух Святий. Так, святитель Димитрій Ростовський присвятив одну зі своїх книг історії та чудесам Чернігівсько-Іллінської ікони Божої Матері, давши їй таку саму назву – «Руно зрошене».
Вогонь на воді
Заключні паремії вечірні свята Хрещення Господнього знову присвячені пророку Іллі та його вірному учневі й наступникові Єлисею. Одинадцяте читання розповідає про чудесне сходження вогню на жертовник Богові Ізраїля за молитвами Іллі (3 Цар. 18:30–39).
Під час тривалої посухи люди почали усвідомлювати, що, окрім вищих сил, ніхто не здатен врятувати їх від голоду. Так розпочалося своєрідне релігійне змагання між колегією жерців бога Ваала та самотнім Іллею, якого духовно укріплював Сам Творець Всесвіту.
Суть змагання полягала в тому, щоб спорудити два жертовники — Єдиному Богові та Ваалу, звершити перед ними молитви з обрядами й спостерігати за природними явищами. Істинним Богом мали визнати Того, над чиїм жертовником спалахне вогонь. Після напружених молитов пророка, що чергувалися із заклинаннями язичників, загорівся жертовник Іллі. Це чудо стало відправною точкою до знищення культу Ваала, який тоді панував в Ізраїлі.
Який зв’язок між цією історією та Таїнством Хрещення? Святитель Іоанн Златоуст пояснює: «Як вогонь зійшов на жертву Іллі, так Дух Святий сходить на води Хрещення». Це порівняння має й біблійні підстави: згадаймо сходження Святого Духа на апостолів у день П’ятидесятниці у вигляді вогняних язиків.
Наступна паремія знову присвячена чудотворенням Єлисея біля вод Йордану (4 Цар. 2:19–22). Стан води поблизу Єрихона погіршився, що негативно вплинуло на зрошення навколишніх земель. Пророк обирає досить простий і водночас дієвий спосіб запобігання екологічній катастрофі — кидає у воду сіль. «Я зробив цю воду здоровою; не буде від неї більше ні смерті, ні безпліддя» (4 Цар. 2:21), — утішив мешканців міста Єлисей.
Святитель Кирило Єрусалимський порівнює пророка з Христом і говорить, що очищення вод Йордану сіллю стало прообразом їх освячення під час Хрещення Господнього.
Нарешті, заключна, тринадцята паремія — це гучне й радісне проголошення пророка Ісаї про пришестя Господа, Який «утішив народ Свій і помилував стражденних Своїх» (Іс. 49:8–15). «Це пророцтво сповнюється у Хрещенні, — стверджує святитель Афанасій Великий, — де Бог укладає з нами новий завіт і дарує утіху спасіння».
Торжество свята Хрещення Господнього вже розпочалося. «Очистімо почуття — і побачимо» Його, безгрішного Бога, Який смиренно сходить у води Йордану, щоб освятити їх. А разом із ними — освятити й нас, рабів гріха, але щирим серцем і всією душею прагнучих стати рабами Божими.
