Зіпсована ікона: догмат про те, чому ми – не «біомаса»

2826
10:00
66
Людина – тріснутий образ Божий. Фото: СПЖ Людина – тріснутий образ Божий. Фото: СПЖ

Чому християнство забороняє вважати людей цифрами і як побачити царську гідність у людині, яка, здається, втратила все.

Ми звикли постійно щось рахувати. Гроші, калорії, калібри, відсотки за кредитами. Але найстрашніше – ми навчилися рахувати людей. Людина перетворилася на «одиницю ресурсу». На суху цифру, «живу силу», «людський капітал».

Коли смерть перетворюється на арифметику, совість засинає. Нам так простіше. Наприклад, дивитися на людей у черзі як на прикру перешкоду, як на масу тіл, що заважають пройти. Ми непомітно для себе прийняли цю мову – мову інвентаризації, де людина стоїть в одному ряду із запчастинами до техніки або мішками зерна.

Християнство сьогодні – це не про «хорошу поведінку». Це про радикальну диверсію проти сухої статистики.

Незгораючий сейф

У Церкви є вчення, яке не дає нам остаточно перетворитися на канібалів, – догмат про образ Божий.

У богослов'ї є чіткий поділ: образ і подоба. Ми їх часто плутаємо, але різниця – фундаментальна.

Образ Божий «вшитий» у нас Творцем спочатку. Наш розум, свобода, творче начало, наше безсмертя – це незгораючий сейф всередині людської природи.

Подоба – це те, що ми на цьому фундаменті будуємо. Це наша доброта, святість, наша схожість з Богом у любові.

Подобу можна втратити. Її можна пропити, програти в карти, заплямувати зрадою або ненавистю. Людина може втратити людський вигляд, перетворитися на звіра. Але образ – це константа. Це файл, захищений від видалення самим Автором.

Образ Божий – це полотно. Подоба – картина. Вона може бути мазнею, може бути забруднена сажею або залита кров'ю. Але полотно під нею – Боже. Воно не стало гіршим від того, що ми на ньому намалювали.

Статуя в бруді

У IV столітті святитель Григорій Ніський вів гарячі суперечки про те, що таке людина. У своєму трактаті «Про устрій людини» він використовував образ, який у нинішніх реаліях звучить як репортаж з фронту.

Уявімо висічену з каменю статую імператора. Вороги вриваються в місто, розбивають її. Скидають у брудну калюжу, заваляють сміттям і гноєм. Чи втратять уламки належність до зображення царя?

«Як накладенням царського образу проста глина робиться в монетному карбуванні дорогоцінною, так і ти... будучи тлінним за природою... робишся вищим за все, тому що маєш образ Царя всіх», – писав святитель Григорій.

Навіть якщо людина впала на дно, ми не маємо права називати її «біомасою». Ми бачимо уламок у бруді. Його можна очистити, його можна реставрувати, і його не можна списати, як сміття. Тому що на ньому – відбиток Бога.

Погляд хірурга в сані

Митрополит Антоній (Сурозький) відчув цінність цього догмату на практиці. Під час Другої світової він був хірургом у французькому Опорі. Йому доводилося оперувати людей в умовах, де людина здається простим шматком окривавленої плоті.

Владика Антоній згадував, як він вчився бачити Христа в помираючих солдатах. Незалежно від того, якою мовою вони кричали від болю і в яку форму були одягнені. Він дивився крізь «мазню» війни, крізь спотворені агонією обличчя і бачив те саме сяюче «полотно».

Для нього не було «ворожого ресурсу». Були тільки ікони. Розбиті, поруганні, покриті кіптявою, але – ікони.

«Ми повинні навчитися дивитися на людину і бачити в ній ту красу, яку, можливо, ніхто інший не бачить», – говорив він пізніше.

Якщо ми перестаємо бачити цю красу в сусіді або в недрузі, ми перестаємо бути християнами. Ми стаємо користувачами «людського ресурсу».

Цінність нашої гідності

У воєнний час нам часто здається, що ми позбавлені всього – свободи, стабільності, майбутнього. Ми відчуваємо себе гвинтиками у величезній бездушній машині історії.

Але образ Божий – це точка, в якій машина ламається.

Якщо хоча б на мить зупинитися в божевільному ритмі метушні, можна зрозуміти, що ми – не сума біологічних складових, не результат генетичної лотереї. Ми – проєкт Творця. Коли Писання говорить: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1:26), – це не про біологію. Це про нашу гідність, яка вища за будь-які системи.

Реставрація образу

Ми дивимося в дзеркало і бачимо втомлене, розчароване обличчя. Нам здається, що ми – нікчемності, але ми робимо серйозну помилку. Дивлячись на «картину», ми забуваємо про «полотно».

Ми звикли судити за фасадом, вірити цифрам. Ми звикли зневажати слабких. Але Христос говорить: «Так як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25:40). Він не сказав «зробили хорошим людям». Він сказав «малим цим». Тим, хто в статистиці йде під загальним знаменником.

Образ Божий – як насіння під асфальтом. Шар асфальту товстий, по ньому їздять танки, але насіння – живе. Воно здатне подолати твердиню цього каменю.

Християнство не закликає нас стати «покращеною версією себе». Воно закликає нас згадати, хто ми такі насправді.

Нам не потрібно вигадувати собі цінність – потрібно її повернути. Перестати називати один одного «живою силою». Побачити в людині, що стоїть поруч у черзі, не перешкоду, а таємницю. Зрозуміти, що навіть найзламаніший з нас – це царський сейф, в якому досі зберігається золото Вічності.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також