Що буде з «екуменічним діалогом» Риму та Константинополя за нового папи?
Від папи Франциска і Патріарха Варфоломія ми чули безліч заяв про зближення Церков і навіть скоре співпричастя. Що буде з цим процесом за нового понтифіка?
7 травня 2025 року в Сикстинській капелі відбудеться конклав, на якому кардинали Римо-Католицької Церкви оберуть нового папу. Ця подія має значення не тільки для католиків, а й для нас, православних. Насамперед у світлі екуменічного діалогу між Константинопольським Патріархатом і РКЦ, який упродовж останніх років надзвичайно активізувався.
Однак хвороба папи Франциска, а потім і смерть на другий день Великодня зробили всі ці «діалогічні» зусилля в певному сенсі марними: адже абсолютно невідомо, хто стане новим папою і яку позицію він посяде з питання «єдності» з православними? Саме з цієї причини 6 травня 2025 року, виступаючи перед групою католицьких і англіканських богословів, Патріарх Варфоломій заявив, що «з блаженним папою Франциском ми нещодавно намагалися досягти угоди про святкування Великодня, завжди, на вічні часи, всіма християнами разом в один і той самий день. На жаль, наші зусилля не були завершені, але в нас є надія, що новий папа буде налаштований, як і покійний Франциск, на те, щоб досягти цієї історичної події».
То чого ж нам, православним, очікувати від нового папи, і чи є перспективи для продовження того діалогу з об'єднання православних і католиків, що ведеться вже протягом кількох десятиліть?
Історія переговорів про дату Великодня
Ініціатором ідеї об'єднання християн на базі реформи церковного календаря (зокрема тієї, що стосується єдиної дати Великодня) у ХХ столітті був не Патріарх Варфоломій. Уперше цю ідею озвучив Константинопольський Патріарх Мелетій (Метаксакіс), який, ще будучи архієпископом Афінським, вів активні переговори з представниками Англіканської Церкви.
У 1921 році, після вигнання з Афін, архієпископ Мелетій прибув до США і співслужив там із представниками англікан. За повідомленням грецького посла в США, Мелетій «в облаченні взяв участь в англіканському богослужінні, кланявся з англіканцями на молитві, цілував їхній престол, проповідував і пізніше благословив присутніх».
Після обрання Патріархом Константинополя він, виправдовуючи очікування англійських покровителів (які доправили його до Стамбула на військовому кораблі), офіційно визнав дійсність англіканських хіротоній і почав активну підготовку унії з Англіканською Церквою. У т. зв. Всеправославному конгресі (10 травня – 8 червня 1923 р.) під головуванням Мелетія взяв участь англіканський єпископ Чарльз Гор, який посів місце праворуч від Патріарха. Саме тут було проголошено реформу календаря – введення новоюліанського стилю – як ключовий крок до зближення Православної Церкви з англіканами, а також схвалено заходи, покликані максимально наблизити церковні практики до західного обряду (наприклад, допущення повторного шлюбу священників).
У Патріарха Мелетія, який не приховував свого членства в масонській ложі, тоді нічого не вийшло, але справа його не померла. 1965 року світ став свідком епохальної події – зняття анафем. Тоді папа Павло VI і Патріарх Афінагор I скасували взаємні excommunicationes (лат. – «відлучення», «відлучення від спілкування») 1054 року, що стало символічним початком діалогу між католиками і православними. Але й Патріарху Афінагору домовитися з католиками не вдалося. Потім була «Родоська всеправославна нарада», на якій продовжилося обговорення екуменізму в православному колі. Після цього, 30 листопада 1979 року під час візиту папи Іоанна Павла II на Фанар, було досягнуто домовленості про створення змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між РКЦ і Православною Церквою. Результатом роботи цієї комісії стала ціла низка угод між Церквами, як-от: угода про Трійцю та Євхаристію як спільну основу віри (1980 рік, Мюнхен); визнання апостольського спадкоємства та рукоположення як основи церковної структури (1988 рік, Валаам). Також кілька засідань було присвячено питанню «примату і синодальності в Церкві» (першості і соборності), в результаті яких Ватикан видав документ, що заперечує першість папської влади.
У 1993 році комісія з діалогу підготувала так звану Баламандську декларацію. У цьому документі католики відмовилися від прозелітизму та уніатства як методу для досягнення єдності між РКЦ і Православ'ям, а православні вперше визнали легітимність так званих Східнокатолицьких Церков. Ба більше, у документі сказано, що обидві Церкви є носіями спасіння, а єдність можлива тільки «у зустрічі в істині та любові». Однак «Баламандська декларація» так і залишилася робочим документом і на офіційному рівні підписана не була. Зазначимо, що змішана комісія також обговорювала питання спільного святкування Великодня, але без конкретних рішень.
Діалог між папою Франциском і Патріархом Варфоломієм (2014-2025)
З приходом папи Франциска й за активною позицією Патріарха Варфоломія діалог між РКЦ і православними отримав новий імпульс. Так, у 2014 році в Єрусалимі, за кілька місяців після вступу папи Франциска на посаду очільника РКЦ, Патріарх Варфоломій підписав з ним декларацію, в якій чітко було позначено необхідність єдності та спільної дати Великодня як кроку до «примирення» між Церквами. Саме цю дату можна вважати відправною точкою для обговорення календаря.
Відтоді тональність заяв про необхідність «єдності» між православними і католиками зростала в міру наближення до квітня 2025 року – коли Церква відзначає 1700-річчя від дня проведення Першого Вселенського Собору, а католицький і православний Великдень збіглися.
Ще 2015 року папа Франциск заявив, що «єдина дата Великодня – це дар єдності. Вона зміцнить примирення між християнськими Церквами і посилить наше свідчення у світі». Пізніше, після розмов про єдину дату Великодня, папа заговорив про необхідність єдиного причастя: «Можемо бути вдячними Богові за те, що стосунки між Католицькою Церквою та Вселенським Патріархатом значно зросли впродовж минулого століття, хоча ще й далі йдемо до мети відновлення повного сопричастя, висловленого через участь у єдиній Євхаристійній трапезі».
Своєю чергою, Патріарх Варфоломій заявив, що для нього кожна особиста зустріч «із братом папою Франциском – це особливий досвід братерства», який підсилює бажання з обох боків «йти пліч-о-пліч, б'ючись на шляху до спільної чаші Євхаристії».
Уже зовсім недавно, у січні 2025 року, Константинопольський Патріарх заявив, що «у травні 2025 року Вселенський Патріархат у співпраці з Римо-Католицькою Церквою відзначить 1700-літню річницю Першого Вселенського Собору спільним святкуванням у Нікеї». Але, як ми знаємо, і цим планам не судилося збутися.
Невизначеність чи продовження «діалогу»?
Ми не випадково так докладно зупинилися на історії екуменічних відносин католиків і православних. В історичній перспективі можна побачити, що діалог між Константинопольським Патріархатом і РКЦ пройшов кілька етапів: від зняття анафем 1965 року, регулярних зустрічей церковних лідерів (папи й Патріарха Константинопольського), обміну богословськими думками, передання мощів (наприклад, часточок мощів апостола Петра, які папа відправив до Стамбулу) – до розмов про спільне святкування Великодня та співпричастя.
Ці етапи показують поступове зближення (по висхідній) РКЦ і Константинопольського Патріархату. І якби був живий папа Франциск, можна було б легко спрогнозувати, чим би все це скінчилося. Але ось він помер – і що тепер? Чи можна говорити, що РКЦ і Константинопольський Патріархат мають починати все спочатку? Ні, звісно.
Розвиток екуменічного діалогу в цілому й загалом не залежить від суб'єктивних вподобань особистостей конкретного папи чи Патріарха Константинопольського. Мелетій, Афінагор, Варфоломій – усі вони робили певні кроки назустріч католикам і їм відповідали взаємністю.
Тож навряд чи цей рух зупиниться після приходу нового папи.
Питання в іншому. У Франциска були чудові особисті стосунки з Патріархом Варфоломієм, і саме вони, не в останню чергу, сприяли настільки стрімкому розвитку подій щодо досягнення «єдності». Чи буде новий папа в настільки хороших стосунках із главою Константинопольського Патріархату? Чи буде він готовий « змирятися» так, як папа Франциск (згадайте фото, де Варфоломій цілує його схилену голову)? Навряд чи. Тож смерть папи Франциска 2025 року створює певний перехідний період – адже ніхто не знає, що зробить новий папа, який може або продовжити «екуменічну» лінію, або взяти паузу, зосередившись на величезних проблемах усередині РКЦ.
Також ми можемо припустити, що якщо новий папа буде прихильником консервативних ідей (а не лібералом, як Франциск), то серед його пріоритетів точно не буде питання про «єдність» із Константинопольським Патріархатом на його (Фанару) умовах. Можна не сумніватися, що папа-консерватор вкрай обережно ставитиметься до «синодальних» ідей покійного Франциска і сто разів подумає про догматичні питання, які розділяють РКЦ і Православ'я. Питання папського примату, філіокве та інші, попри роки зусиль, залишаються невирішеними. Без їхнього врегулювання будь-яке «об'єднання», включно з єдиною датою Великодня, буде ефемерним і недовговічним. І далеко не факт, що новий папа (ким би він не був) піде на те, щоб заплющити очі на догматику або заявити, що Церкви розділяють лише «історичні проблеми».
Крім того, і Константинопольський Патріархат, незважаючи на всі заяви про « співпричастя», навряд чи готовий до нього. «Українське питання» вже розділило помісні Церкви. Додайте до цього різне ставлення серед православних до «гендерних питань», міграції й екології, і ви зрозумієте, що «єдність» із католиками – це красивий міф, який навряд чи буде реалізований найближчими роками. Хоча б тому, що якщо на Фанарі все ж підуть на його реалізацію, то можна буде говорити про новий великий розкол у Православ'ї.
Саме тому ми наважимося припустити, що діалог між РКЦ і Константинопольським Патріархатом за нового папи продовжиться, але ніяких «вибухів» або «сенсацій» чекати від нього не варто.
Комісії будуть і далі працювати, але здебільшого займатимуться другорядними питаннями, створюючи видимість «руху назустріч». І скільки б сторони не говорили про те, що час уже разом служити Євхаристію, час разом відзначати всі головні християнські свята, нічого серйозного з цього не вийде. Щонайменше доти, доки Церкви не розв'яжуть головні проблеми, що розділяють їх.
Саме з цієї причини, на нашу думку, екуменічне об'єднання в найближчій перспективі залишиться мрією окремих представників РКЦ і Константинопольського Патріархату, але не реальністю.
