«Пікасо́»: рай, заповідь і суперечність святих отців
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 22
Час дії: 1992 рік
Місце дії: Київ
Дійові особи: отець Лавр, семінаристи.
– Досить. Що таке рай? Деякі святі отці акцентують увагу на тому, що рай – це місце сугубого блаженства людини. Інші кажуть, що рай – це місце, де людині була надана можливість вдосконалюватися і ставати все більш і більш богоподібною. Ні ті, ні інші отці не суперечать один одному. Згадаємо, браття, якою була створена людина. Коли Бог вирішує створити людину, Він говорить Сам у Собі: «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою». Що таке образ Божий в людині? Святий Іоанн Дамаскін у книзі «Точне викладення православної віри» говорить, що «за образом» означає розумне і наділене вільною волею, а «за подобою» означає подібність через добродійність, наскільки це можливо для людини. Ось, браття, запам'ятайте, вільна воля людини є відгомоном образу Божого в нас. Бог не порушує цієї волі людської і нікому не дозволяє її порушувати. Перш за все, дияволу. Запам'ятайте. Це для нас дуже важливо. Усі вчинки людини здійснюються за волею її, і за них вона дасть відповідь перед Богом. Інакше людину не за що було б карати, і не за що було б хвалити.
Але коли ми читаємо далі про створення людини, знаходимо і дивуємося тому, що Бог творить людину тільки за образом Своїм. За подобою ж не творить її. Читай, – отець Лавр підійшов до вчительського столу і вказав місце.
Семінарист прочитав: «І сотворив Бог людину, за образом Божим сотворив її: чоловіка і жінку сотворив їх».
– Це місце розуміється так, що образ Божий людині даний, дарований, можна сказати. А для того, щоб уподобитися Богу, людина повинна вжити свої власні зусилля. Святитель Григорій Нисський говорить, що бути за образом Божим властиво нам за створенням, а стати за подобою Божою – залежить від нашої волі. Людина таким чином є співробітницею Бога в здійсненні божественного задуму. Вона повинна потрудитися для свого морального вдосконалення і стати богоподібною. Стати богом за благодаттю.
Святі отці кажуть, що мета людського життя є теозис, обо́ження, єднання з Богом. Преподобний Макарій Великий пише, – отець Лавр взяв з вчительського столу зошит зі своїми виписками і став читати: «Господь створив душу такою, щоб вона могла бути нареченою і спільницею Його, з якою б Він з'єднувався, щоб вона могла бути одним духом з Ним».
– Ось, браття, – він трохи підвищив голос, – мета людського життя – єднання з Богом. А єднанню підлягають тільки подібні одна одній істоти. І завданням людини в раю було уподоблятися Богу шляхом дотримання Божих заповідей. Саме це розуміється під словами: «І взяв Господь Бог людину, яку створив, і ввів її в рай насолоди, щоб обробляти його і берегти». А берегти заповідь, і через це уподоблятися Богу, може тільки істота, наділена вільною волею, тобто істота, яка може заповідь і порушити. Інакше ніякого морального вдосконалення з дотримання її витягти неможливо. Людина – це не робот, і заповідь – це не програма, вкладена в нього. Хоча не виключено, що разом з цим людина повинна була і трудитися в прямому, тобто фізичному сенсі. Преподобний Єфрем Сирин пише, – отець Лавр знову взяв свій зошит: «Якщо скажуть, що два ці діла були покладені на Адама, разом з заповіддю», тобто виконання заповіді і фізичний труд, «то не суперечу і цьому».
Тут з задніх рядів піднялася рука:
– Отець Лавр, а можна питання?
– Так.
Піднявся семінарист одного з старших курсів з зошитом у руці.
– Дивіться, я ось тут прочитав у Іоанна Златоуста, – з погано прихованою усмішкою він став зачитувати: «Блаженний Мойсей записав і ім'я цього місця, щоб люблячі пустословити не могли прельщати простих слухачів і говорити, що рай був не на землі, а на небі, і марити подібними міфологіями. Е-ем... Деякі з надмірно самовдоволених своїм красномовством і зовнішньою мудрістю не відмовлялися говорити всупереч Писанню, що рай не на землі... Е-ем... Заградимо слух свій від усіх таких лжевчителів і послідуємо правилу Святого Писання».
Отець Лавр уважно слухав.
Семінарист продовжував:
– А преподобний Єфрем Сирин пише, е-ем-ем... ось: «Рай знаходився на великій висоті», – він усміхнувся. – Виходить, за Златоустом, що преподобний Єфрем, е-ем-ем... так би мовити... – він не наважився вимовити слово «лжевчитель».
Задоволений собою, він подивився на отця Лавра. Адже йому вдалося підловити на слові не будь-кого – святих отців.
– Брате, а можна подивитися твій зошит, – попросив отець Лавр.
Брат приніс. Це був конспект з морального богослов'я, на останніх сторінках якого були намальовані якісь каракулі і ось ці цитати, які він зачитав.
– Дуже добре, брате, – промовив отець Лавр, – що ти уважно читаєш твори святих отців. Погано те, що ти з дванадцяти томів Златоуста і з восьми Єфрема Сирина виписав тільки те місце, де отці не згодні один з одним. Ти хочеш сказати, що це найважливіше місце з усіх їхніх творінь? – він підняв голову і оглянув клас.
Усі чекали, як отець Лавр зможе роз'яснити суперечність святих отців між собою?
– А що по суті питання... То я вже вам казав, що такі питання не є життєво важливими для спасіння людини. За ними можуть бути в Церкві й розбіжності, і цим аж ніяк не варто бентежитись. Де знаходився рай, скільки часу людина там прожила, куди рай потім подівся, і багато-багато інших. Та й святі отці приділяють їм не так багато уваги. Найважливіші істини Церква утверджує соборним розумом як догмати. Ось щодо них роздум не допускається. І, повірте мені, за догматами у святих отців ніякої суперечності немає. Повна згода. Так…
І догмати не є якесь абстрактне мудрування, яке не застосовується в житті, а є практичним вченням, яке визначає життя християнина. Коли я навчався в семінарії, наш викладач догматичного богослов'я любив говорити: «Немає нічого більш практичного, ніж догматичне богослов'я». Тому що яким є твій Бог, таким будеш і ти, і таке буде все твоє життя. Так… А якщо з якогось значущого питання Церква не ухвалила соборного рішення, не затвердила на Вселенських соборах, то є ще такий спосіб, як знайти консенсус патрум, тобто згоду отців. Думка вважається істинною, якщо у святих отців спостерігається одностайність з цього питання. Знову ж таки, це стосується важливих питань. А в інших… Головне, щоб не було нетерпимості та ворожнечі. Я ось думаю, що святитель Іоанн не має рації в тому, що так різко відгукується про прихильників іншої думки.
По класу прокотився гомін. Як це так, святий отець не правий?! Сам Іоанн Златоуст!
– Так-так, браття. Святитель не врахував, наприклад, такий аргумент, що коли апостол Павло описує своє перебування у раю, він каже, що «восхищений був до рай» і «що дійшов до третього неба». Так… Є й інші аргументи. Тож тут не все так однозначно. А що вас покоробило від моїх слів, що святий отець не правий, так нагадаю вам заповідь: «Не створи собі кумира». Православ'я тим і відрізняється від, наприклад, католицтва, що цілком спокійно може вказувати на помилки святих. Це католики створили собі кумира з Августина Блаженного і вважають його судження з усіх питань критерієм істини. У православ'ї такого нема. Соборний розум Церкви і Дух Святий, властивий йому – ось який у нас критерій істини. Але повернемося до гріхопадіння.
Народ посміхнувся: «Повернемося до гріхопадіння».
Отець Лавр віддав зошит невдалому семінаристу і продовжив.
– Яку ж заповідь дав Бог людині в раю, окрім «робити його та зберігати»? Читай, – він звернувся до семінариста, який читав із книги Буття про рай.
Тут почувся вигук із задніх рядів:
– Плодіться та розмножуйтесь!
Отець Лавр трохи скривився, але ніяк не відреагував.
«И заповеда Господь Бог Адаму, глаголя: от всякаго древа еже в раю, снедию снеси: от древа же, еже разумети доброе и лукавое, не снесте от него; а в онь же аще день снесте от него, смертию умрете».
– Хочу звернути вашу увагу, браття, що ми читаємо церковнослов'янською, цей переклад набагато правильніший, ніж російський.
– А чому? – спитав хтось.
Далі буде...
Перші дві книги серії «Пікасо́» можна замовити за адресою [email protected]
