Хмельницький: історія провокації проти Митрополита Онуфрія
В Хмельницькому влада та професійні радикали зірвали богослужіння Предстоятеля УПЦ, влаштувавши справжній шабаш біля Миколаївського собору.
21 та 22 травня 2025 р. у Хмельницькому повинні були урочисто відзначати 35-річчя створення єпархії. Блаженніший митрополит Онуфрій у свято перенесення мощей святителя Миколая планував освятити Миколаївський собор у місті. Але все це довелося скасувати.
Напередодні всенічного бдіння місцевий депутат Олександр Чорнієвич закликав містян висловити протест проти богослужіння. Ось що він написав у своїх соцмережах: «Агенти росії в Україні упцмп-рпц планують влаштувати шабаш у Хмельницькому і очолить це дійсвтво дійсний член синоду російської православної церкви Онуфрій Березовський! Отже 21.05.2025 свідомі мешканці міста Хмельницький зустрічаються о 15:00 годині за адресою вул.Свободи, 2б біля Свято-Миколаївського собору щоб висловити свою громадянську позицію!
Протидія усьому російському має бути у всьому та постійно!»
У цьому повідомленні брехня на брехні сидить і брехнею поганяє. Вірні УПЦ – це не агенти РФ, вони не росіяни, а українці, сама УПЦ не входить до складу РПЦ, а митрополит Онуфрій не є членом Синоду РПЦ. Назвати богослужіння шабашем – це взагалі святотатство і образа прав вірних. А саме повідомлення Чорнієвича – це чистої води розпалювання релігійної ворожнечі і перешкоджання здійсненню богослужінь (що є кримінально караним злочином).
О 15:00 того ж дня з аналогічним закликом виступили два професійних провокатори Євгеній Карась і депутат Хмельницької облради Віктор Бурлик. Вони опублікували відео, в якому в образливих висловлюваннях закликали городян блокувати Миколаївський собор і зірвати службу.
Два роки тому ця пара вже влаштувала «переведення» кафедрального собору УПЦ у Хмельницькому в ПЦУ. Тоді, 2 квітня 2023 р., якийсь Артур Ананьєв прийшов до собору, став зривати службу, облив водою протодиякона і вибив у нього з рук Євангеліє. Ананьєва прихожани досить жорстко вивели з собору і здали поліції. Це було знято його напарницею з голосінням, мовляв «б'ють військового». В результаті у всіх провладних медіа тоді розлетілася новина: «В московському храмі побили воїна ЗСУ». Бурлик закликав людей прийти до церкви «прогнати московських попів». В результаті біля кафедрального собору УПЦ тоді зібрався натовп активістів, який від імені релігійної громади влаштував фейкове зібрання щодо переходу в ПЦУ і тут же захопив храм.
21 травня 2025 року могло статися нещо подібне. І теж за участі місцевих властей. Під Миколаївський собор підвезли сміттєвози з машинами для відкачування нечистот і заблокували вхід на територію церкви. Підбір цієї техніки є досить символічним. Це пряма образа почуттів вірних, і невідомо ще, що задумували організатори цього святотатського дійства за допомогою техніки такого призначення.
І це явно була спланована акція місцевих властей. Того ж дня, 21 травня, у Хмельницькому пройшла сесія міськради, на якій депутати обговорювали, як протидіяти візиту Предстоятеля УПЦ. На засіданні виступила депутат Анастасія Ярова, яка висловила комплекс наклепницьких заяв на адресу УПЦ, не підтверджених жодними фактами.
«Не секрет, що багато представників цієї церкви були замішані в диверсійній діяльності, вони покривали російських вояків у їхніх церквах. Ми знаходили протиправну літературу в церквах, які переходили до нас у місті Хмельницькому. Ця церква розпалює ворожнечу між конфесіями, сприяє незаконній агітації проти України», – заявила депутат.
В результаті депутати прийняли звернення в СБУ та Нацполіцію у зв'язку з візитом Митрополита Онуфрія. Від силовиків вимагали «провести ретельну та всебічну перевірку викладених фактів, які ми чули і почуємо».
Тому у активістів був карт-бланш на будь-які дії біля собору.
Якийсь чоловік приніс до храму свинячу кров і почав обливати ворота, на яких зображений хрест. Це вже не має нічого спільного з боротьбою проти УПЦ, «московських попів» і так далі. Це пряма наруга над християнською вірою. І вчинив її молодий міцний чоловік. Можливо, він дійсно думає, що таким чином бореться з «руським миром» і агресією РФ. Але чомусь, коли на фронті не вистачає солдатів, цей чоловік не став у ряди ЗСУ і не пішов боротися зі зброєю в руках проти загарбників. Ні, він пішов «воювати» зі своїми власними співгромадянами, віруючими в Христа українцями, беззахисними жінками, літніми прихожанками, єдина провина яких у тому, що вони належать до Церкви Христової і не хочуть її зраджувати. Цей чоловік пішов ображати їх почуття, лаятися над їхньою вірою, святотатствувати над їхньою святинею, прекрасно знаючи, що йому не відповідати і його беззаконня залишаться безкарними.
Оцінка того, що відбувається
Чорний піар і обливання брудом, які влада і ЗМІ вели проти УПЦ останніми роками, призвели до ситуації, коли віряни УПЦ не можуть прийти на молитву до свого храму, не можуть зустрітися зі своїм архіпастирем, коли Блаженніший Онуфрій, який у перші години війни закликав усіх стати на захист України, не може приїхати до своєї пастви.
І все це влада брехливо називає «небаченою свободою віросповідання» і намагається переконати в цьому міжнародну громадськість. Ситуація в Хмельницькому показала повну відсутність свободи совісті, безправ'я мільйонів вірян, яких можна ображати, принижувати, топтати їхні релігійні почуття. Які стали знедоленими у своїй власній країні. Повторимо, їхня єдина вина в тому, що вони залишаються вірними Христу.
Є й юридичний бік питання. Незважаючи на те, що закон про заборону УПЦ ухвалено (його протиправність і невідповідність Конституції – окрема тема), для реалізації цієї заборони потрібне вчинення певної юридичної процедури. Держслужба з етнополітики та свободи совісті має перевірити кожну громаду на предмет афіліації з РПЦ і винести свій вердикт. А рішення про заборону чи не заборону ухвалює суд. І доки факт такої афіліації щодо кожної громади не доведено в суді, громада може здійснювати свою діяльність, а держава зобов'язана, згідно з Конституцією і законодавством, охороняти таку діяльність від будь-яких протиправних посягань.
У ситуації в Хмельницькому, як і в багатьох інших випадках (майже у всіх), з боку радикалів і провокаторів мало місце саме таке незаконне посягання на права людини.
Розпалювання релігійної ворожнечі та перешкоджання здійсненню релігійних обрядів – це кримінальні злочини. Чому представники влади не притягнули винних до відповідальності? Чому представники влади самі стали на бік цих злочинців?
Чому вони допустили кричуще порушення прав українських громадян? Поки що ці запитання залишаються без відповіді. Але прийде час, коли на них потрібно буде дати відповідь.
Можливо, цю відповідь треба буде дати перед Конституцією і законами України. Можливо, всі ці дії залишаться безкарними. Так теж буває. Але абсолютно точно цим людям потрібно буде дати відповідь перед Богом. Яку відповідь вони дадуть?
Духовний вимір
Чим виправдають себе перед Всевишнім? Що вони Йому скажуть? Що боролися за свою країну зі своїми ж громадянами? Що виганяли «русский мир» разом зі священниками Божими? Що намагалися всім нав'язати гасло: «Україна понад усе»? Хтось усерйоз думає, що це буде значимо перед Богом? Ні. Перед Богом має значення зовсім інше.
Апостол Павло писав: «Плід же духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. На таких немає закону» (Гал. 5, 22-23). Чи принесли провокатори і блюзніри цей плід? Ні, не принесли. А який же їхній плід? Про це також писав апостол Павло: «Діла плоті відомі, вони суть: перелюб, блуд, нечистота, непотребство, ідолослужіння, чаклунство, ворожнеча, сварки, заздрість, гнів, чвари, розбрат, розбіжності, спокуси, єресі, ненависть, убивства, пияцтво, бешкетування і таке інше. Застерігаю вас, як і раніше застерігав, що ті, хто чинить так, Царства Божого не успадкують» (Гал. 5, 19-21).
Те, що вчинили вороги Церкви Христової в Хмельницькому (як і в багатьох інших місцях), цілком відповідає цьому списку. І ненависть, і ворожнечу, і сварки, і гнів, і безчинства, все це ми бачили на відповідних відеокадрах. Закінчується цей перелік страшними словами: «Ті, хто так чинить, Царства Божого не успадкують». Вороги Церкви Христової думають, що вони перемогли УПЦ, але насправді вони зазнали поразки. Поразки за власні душі.
А що ж віряни УПЦ, які терплять усе це приниження і всі ці безчинства? Про них теж сказано в Євангелії: «Блаженні вигнані за правду, бо їх є Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати і всіляко неправедно лихословити за Мене. Радійте й веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах: так гнали й пророків, що були до вас» (Мф. 5, 10-12). Але щоб не втратити цієї нагороди, потрібно не допустити у своє серце злоби, образи, ненависті на своїх кривдників. Потрібно зберегти смиренність, любов і лагідність. Потрібно бути готовим прощати. Тільки так можна перемогти зло.
Саме про це говорив митрополит Хмельницький Віктор, який приїхав, щоб підтримати вірян: «Любимо один одного, навіть тих, хто нас не любить. Обіймаємо один одного, навіть тих, хто не хоче нас обіймати. Підтримуємо один одного… тому що Бог є любов. І це – наша головна зброя».
